Забудьте заяву про те, що президент Росії згорнув свою кампанію вторгнення у Східну Україну. Все якраз навпаки -  ситуація погіршується.

Коли російські танки заходять в чужу країну, це називається вторгненням. Сьогодні цей факт відомий як «провал Росії щодо деескалації ситуації». Це була заява прес-секретаря Державного департаменту США  Мері Харф (Marie Harf) з огляду на численні повідомлення, про те, що НАТО підтверджує те, що минулого тижня три танки Т-64, разом з ракетною системою залпового вогню і броньованими БТРами увійшли в Східну Україну з території Росії. І нам слід очікувати таких от витончених дипломатичних подарунків ще від президента Росії Владіміра Путіна, якщо Сполучені Штати продовжать ставитися до нього як до неслухняного учня у школі для юних хуліганів, а не як до авторитарного лідера, який все ще шукає шляхів для поділу або «балканізації» України. Але як він діятиме...

Всупереч позиції преси, яка полягає у тому, що Путін згорнув своє пряме і непряме втручання в Східній Україні – а ці твердження базуються головним чином на уявленому нами прийнятті ним обрання Петра Порошенка на посаду президента України, та коротких тет-а-тет  бесідах з Порошенком і президентом Обамою під час урочистостей з нагоди річниці з дня початку операції по висадці союзних військ в Європі у Франції - але все якраз іде навпаки. Оскільки Захід був знову переймався країною під назвою Ірак, Кремль потихеньку збільшив свою підтримку бойовиків, які прагнуть створити свої сатрапії в Донецьку і Луганську. Разом з тим він припинив постачання газу в Україну і зараз передислоковує війська до кордону України, і це одразу ж після того як їх звідти відводив.

За останні кілька тижнів, моя команда The Interpreter російського інформаційно-аналітичного сайту, задокументувала набагато більше свідчень щодо того, що ми назвали російським «дистанційним управлінням війною»  в Східній Україні. Як правило, це військові операції з «маскування», які полягають в приховуванні, правдоподібному запереченні інформації, або у зумисному витоку чи розповсюдженні дезінформації, яка має збивати ворога з пантелику, а також не давати йому можливості прогнозувати чи відповідати на свої наступні кроки. Тим не менше, з часом маски спадають.

Це здавалося б сталося 12 червня, коли уряд України заявив про те, що три російські танки Т-64 і кілька одиниць бронетехніки увійшли на територію України перетнувши кордон Довжанському, який контролюється проросійськими сепаратистами, які називають себе «Луганська Народна Республіка». Відео і фотографії, що свідчать про наявність танків були поширені (і обговорювалися) в онлайні, питання було якої вони моделі Т-72 чи Т-64. Єдине, що не обговорювалося це їх розташування – їх зауважили в Сніжному  (місто в Донецькій області), а потім знову в Макіївці (промислове місто в тій же ж області) приблизно за  на захід від Сніжного. Згідно з інформацією НАТО, вони оприлюднили супутникові знімки на підтвердження звинувачень Києва, «Танки не мали маркування чи камуфляжного забарвлення подібного до того, що використовується українськими військовими. Насправді, вони не мали маркування взагалі, що нагадує тактику, яку застосовували російські угрупування залучені в дестабілізацію ситуації в Криму». В НАТО дійшли висновку, що танки і БТРи «підняли важливі питання щодо ролі Росії в сприянні нестабільності на Сході України та її участі у пересуванні військової техніки з території Росії в сторону України».

  Причина того, що люди дійсно мають сумніви щодо того, що насправді відбувається, криється в тому, що Росія, так би мовити, ховає свої сліди. Єдине повідомлення, що насправді це були керовані сепаратистами захоплені українські танки, було розміщене на новинному порталіпропутінської Росії politikus.ru, відомому штампуванням дезінформації. Вони опублікували  статтю 9 червня, за три дні до того, як танки зауважили на території України, припускаючи, що Т-64 були відбиті в українських військових. Ця стаття базувалася виключно на «повідомленнях з соціальних мереж» (тепер моя команда не може знайти жодного з них) і була єдиною у своєму роді з усіх, що з'являлися чи то в російських, чи то в українських ЗМІ.

Але заява була підозрілою. Для початку, Київ не заявляв про захоплення будь-якого з його танків, а це зазвичай перша річ яку оприлюднюють (реквізиція зброї, військових баз або іншої важкої техніки) тому, що такі дії узаконюють продовження «антитерористичної операції» (АТО) проти сепаратистів. І якщо це правда, що Т-64 все ще стоять на озброєнні у українських військових, і що вони були виведені з експлуатації в Росії, то в Росії як і раніше зберігається багато одиниць Т-64 для резервних цілей. І в НАТО надали супутникові знімки які показують що, станом на 11 червня 10 цих бойових танків були дислоковані неподалік від Донецька в Ростові-на-Дону. Три з них були розміщені за місцем дислокації, чотири були на полігоні, і ще три були «завантажені на транспортні платформи, які зазвичай використовуються для переміщення танків, ймовірно, вказуючи на неминуче переміщення по дорозі», як вважає Оперативне командування Об’єднаних збройних сил НАТО. І ось, що також варто мати на увазі, ці танки прибули після того як Росія почала відведення військ від українського кордону наприкінці травня – відходу, наказ про який Путін оголошував аж двічі, перш ніж він насправді почався.

А на разі Росія почала виставляти зустрічні звинувачення про військові транспортні засоби, які використовуються збройними силами Києва, наполягаючи на тому, що це українська БМП - бойова машина піхоти - перетнула кордон з Росією і була там залишена. Це дивне твердження особливо враховуючи, що його дала Служба Прикордонного Контролю Росії, яка перебуває під контролем зовнішньої розвідки ФСБ, як же ж вона дозволила українським БТРам безперешкодно прослизнути повз її пости? Державний департамент також підтвердив, що «жодної української бронетехніки не перебувало», там, де зауважили Т-64, і на додаток: «(ми) впевнені, що ці танки приїхали з Росії». Тим часом, Денис Пушилінгромадянин України і самопроголошений «голова Верховної Ради Донецької Народної Республіки», виступив на російському державному телебаченні з заявою, що поки сепаратисти дійсно мають танки у своєму арсеналі, то буде «неправильно» говорити звідки вони їх взяли. Ну, точно – якось неправильно.

Пушилін в даний момент перебуває з візитом в Москві разом з Олександром Бородаєм  «прем’єр-міністром» Донецької Народної Республіки. Журналіст BBC Даніель Сенфорд (Daniel Sanford) першим звернув увагу на присутність Пушиліна в російській столиці 11 червня коли сепаратист зустрічався з Володимиром Жириновським, расистом, головою расистської Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР), назва якої є чистою дезінформацією, оскільки ця партія не є ні ліберальною, ні демократичною, ні навіть власне кажучи «партією», а швидше одним з філіалів КҐБ. Жириновський раніше запропонував безкоштовний автомобіль «Волга» для «будь-якого солдата, офіцера або громадянина, який  першим прорветься в Київ і встановить російський прапор на Верховній Раді». Знімальна група BBC пролітаючи зняла на камеру прапор ЛДПР, який встановили на навчальному корпусі в таборі, де тренують сепаратистів. Лідер цієї міліції Алєксєй Моской, наївно зізнався, що щойно він повернувся з «зустрічі з офіційними особами в Москві». Але, звичайно ж, ніхто в Москві не має нічого спільного з «маленькими зеленими чоловічками» які намагаються розділити Україну.

Незважаючи на недавній відвід військ від українського кордону, є ознаки того, що Росія знову почала мобілізацію військ і матеріальних засобів.

Бородай, ще один цікавий персонаж. На відміну від Пушиліна, він справді громадянин Росії і колишній редактор ультра-націоналістичної російської газети «Завтра», дописувачем якої він ще досі є. Ідеологічно різнорідний чи послідовний, кому як, Бородай може насолоджувалися як компанією сталіністів та антисемітів так і шовіністів з числа венчурних мільярдерів. Дивним чином Бородай є фігурою і для частини незалежної російської журналістики, яка дійсно бачить руку російських бойовиків в розпалюванні сепаратистських настроїв. Наприкінці травня він запросив журналістів філії радіостанції «Эхо Москвы», щоб вони супроводжувати конвой вантажівок, що перевозили тіла росіян, іменовані «Вантаж 200» назад з України. Природа зв’язку трупів з російським урядом туманна, за твердженням «Эхо Москвы» одне тіло належало агенту ФСБ, доказом чого став жалобний пост в одній із груп ВКонтакте на підтримку ветеранів під назвою «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», згодом цей пост був видалений. Незрозуміло, як ця інформація просочилася взагалі. Але єдине, що є зрозумілим, так це те, що Бородай і його начальство більше не відчувають необхідності бути присутніми в кризі в Україні оскільки це «строго внутрішня справа». 17 червня Бородай виступив на засіданні членів Ради Федерації Росії і подякував Росії за «постійний потік добровольців, що надходять з Росії, які борються за інтереси людей Донбасу».

Деяких з цих «добровольців» легко тепер ідентифікувати. У травні Батальйон «Восток» ще одне сепаратистське угрупування тимчасово захопило штаб-квартиру ДНР. Одне проросійське угрупування захотіло вибити інше – це свідчення того, що у Москви закінчується терпіння щодо самодіяльності її маріонеток і тому вона, для того, щоб шоу продовжувалося, починає надавати перевагу загартованим в боях «професіоналам». Дійсно, як зазначив Марк Ґалеотті (Mark Galeotti), фахівець з російських спецслужб, Батальйон «Восток» також був і у ГРУ  - так називався батальйон Спецназ російської армії, який розгорнув свою діяльність на неспокійному Кавказі. Він був розформований у 2008 році у зв'язку з конфліктом між його командиром і непередбачуваним (і божевільним) Рамзаном Кадировим, обранцем Путіна на пост «президента» Чечні.

Чи був батальйон «Восток» відновлений у своєму оригінальному складі має менше значення, ніж те, що він очевидно діє в Донецьку. Згідно з сайтом Кавказький Вузол (Caucasian Knot), жителі Чечні підтвердили прибуття додаткового «Вантажу 200» з фронту в Україні. Один з жителів сказав: «Коли вони кажуть, що там немає чеченців, це цілковита  брехня. За останні два тижні, колишні солдати з батальйонів спецназу «Запад» і «Восток», які працюють під командуванням ГРУ, були відправлені туди. Є також і добровольці з інших організацій». Само собою зрозуміло, щоКадиров не міг відправити чеченських бойовиків в Україну без наказу благодійника і «Босса боссів» (capo di tutti capi) в Кремлі.

Те що Росія мовчить про Україну є прямим свідченням того, що невдовзі вона хоче напасти на неї. 13 червня сепаратисти збили над Луганськом ІЛ-76 військово-транспортний літак, на борту якого перебували військові, військове спорядження і боєприпаси, стверджуючи, що літак «порушив» повітряний простір «Луганської Народної Республіки», це ще одна «реальність», яка існує виключно в умах її прихильників. Всі 49 осіб на борту транспортного літака загинули поповнивши список загиблих у цьому чотиримісячному конфлікті. Дмитро Тимчук, колишній український військовий і чиновник Міністерства Оборони, який веде рейтинговий військовий блог, зазначив, що «недалеко від аеропорту Луганська було знайдено три  труби запуску з ПЗРК (Переносний зенітно-ракетний комплекс) 9К38 Ігла 9P3901, якими за повідомленнями сил АТО збили ІЛ-76». І звичайно ж, можливо, що ПЗРК для цієї атаки були викрадені з українського військового об’єкта (системи Ігла були вкрадені з двох складів у Львові в березні), також можливо, що вони прибули з Росії, так як 9К38 Ігла використовується як українськими, так  і російськими військовими. Однак, на думку МЗС України, принаймні походження однієї партії ПЗРК Ігла, недавно конфіскованої українською владою в сепаратистів у Донецьку, можна відстежити аж до «бази ППО російських збройних сил».

МЗС Росії не висунуло жодних заяв щодо збитого ІЛ-76. Замість цього, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, який дав інтерв’ю через день, переклав всю провину за ескалацію насильства на Сході України на плечі українців. «Замість того, щоб протягнути руку цим людям, пропонуючи їм сісти за стіл переговорів і узгодити, як продовжувати жити в країні всім разом, військова операція триває», сказав Лавров на російському державному телебаченні. (Варто тільки протиставити цю цікаву заяву з тим, що би сказав Лавров коли б терористи збили російський ІЛ-76 в небі над Дагестаном).

Як це буває, міністерство Лаврова отримало змогу чудово потренуватися на інциденті в Києві: протест, який вибухнув біля російського посольства 14 червня, через день після того як збили ІЛ-76. Автомобілі дипломатів були перевернуті, вікна були розбиті і стіни посольства були закидані яйцями, камінням і пляшками з фарбою, демонстранти вигукували гасла, такі як «Руки геть від України!» та «Росія є вбивцею!» Москва звинуватила українських міліціонерів у не запобіганні бійкам і в скоєнні «серйозних порушень міжнародних зобов’язань України». ОлексійПушков, голова комітету з міжнародних справ Держдуми, зайшов настільки далеко, що вимагав звільнення чинного міністра закордонних справ України Андрія Дещиці, який був присутній на акції протесту і робив все для того щоб знизити накал самого протесту. В чому злочин Дещиці? Він назвав Володимира Путіна «придурком» (dickhead). Точний термін який він використав «Putinkhylo», зараз часто використовується на демонстраціях і футбольних матчах в Україні, де його конотація є більш грайливою, аніж прикрою, про що свідчить «ла-ла-ла-ла» рефрен, який зазвичай слідує за ним. Що важливіше - 49 мертвих українців чи глузливий епітет? (Порошенко запропонував Дещиці замінити нинішнього посла України в Німеччині Павла Клімкіна, цілком ймовірно, що це рішення було прийняте до інциденту перед посольством).

Нарешті, незважаючи на відвід військ від українського кордону, присутні всі ознаки того, що Росія знову почала мобілізацію військ і матеріальних засобів. На відео ми бачимо, що російський військовий конвой у Ростові вирушає до південно-східного регіону України. На іншому відео яке змогли прив’язати до території The Interpreter, показує, ще одну колону у Новошахтинську (шахтарському місті в Ростовській області). Український сайт «Українська Правда» за 16 червня зазначили: «Тільки за останні 24 годин, незважаючи на заяви з боку президента Путіна, у нас є докази того, що російські збройні сили перемістили відділення 76-ї Псковської воєнно-десантної дивізії в пункти поблизу кордону з Україною».

Тим часом, Андрій Парубій, секретар Ради Нацбезпеки і Оборони України, заявив журналістам на прес-конференції 16 червня: «Чисельність російських збройних сил на кордоні з Україною оцінюється в 16 000 військових, окрім 22 000 в Криму, і 3500 в Придністров'ї» (підконтрольному Росії сепаратистському регіоні Молдови). Парубій стверджує, що «основна частина» бойовиків - росіяни, а решта - місцеві жителі, які були примусово набрані в ряди сепаратистстів або розташовані навколо міст в якості живих щитів. Відповідно, Україна закрила кордони з Росією і Придністров'ям. Держдепартамент у своїй заяві від 17 червня зазначив: «Ми бачили звіти про нові маневри російських військ і ретельно стежимо за цією ситуацією».

Це не збіг, що російські війська рухаються до кордону як тільки Українська сторона досягає прогресу у війні. Київ відвоював Маріуполь 13 червня; готовий повернути Луганськ в будь-який момент. Тому, природно, що через три дні російська нафто-газова компанія «Газпром», після декількох тижнів інтенсивних переговорів з Києвом, повністю перекрила подачу газу в Україну, пославшись на заборгованість по платежах за попередні поставки. Тоді ж невідомими особами був раптово підірваний газопровід в Полтавській області України.

Досі, Порошенко був прихильником політичного врегулювання. Він говорив з Путіним 17 червня та відступив, пропонуючи «одностороннє припинення вогню». Той факт, що Путін здатен обговорити такий мораторій водночас стверджуючи, що він усього лиш спостерігач у війні по сусідству, є яскравим доказом того, що навіть найретельніше маскування має свої межі. Були обмануті ті, хто  вважали, що Путін «прогнеться» через санкції впроваджені США та ЄС чи тому, що «ізоляція» Росії змусить його згорнути його кампанію шматування та дестабілізації ситуації в Україні. Обман і був метою Путіна.