Не розумію навіщо Путіну було робити цю колосальну стратегичну помилку, встріваючи у війну з Україною. Він або х*йово знає історію, або думав проскочити "на авось". Але старе добре російське "на авось", теж, якщо занурюватись в історію, завжди закінчувалось грандіозной всєросійськой жопой.

От навіщо було пробуджувати у українців цей забутий, дремлючий на дні океану національної свідомості, потужний інстинкт війни? Це мене і цікавить. Все ж було так добре і з усім можна було впоратись тихою гебешною сапою. Інтригами, економікою, п'ятою колоною, пропагандою і далі розкачувати стабільність, шкодити, підміняти поняття і таким чином керувати хоч якоюсь частиною України. Ні, бл*ть, воно полізло сюди у відверті військові тьорки і зараз втратить все, що роками будували тисячі фсбешників і проплачених говнополітиків.

Я не буду зараз пространно ростікатись думками з приводу того, що таке "душа народу", існує вона, не існує, як цією категорією користувались у різних контекстах і як вона несподівано вистрілювала. Але саме у українців, не забуваємо, що це говориться про політичну націю, "душа народу" - дуже войовнича. Цей нарід загартувався у кривавих війнах на протязі сторіч. І був приспаний свідомою політикою нав'язування "грічкосійства", "братських народів" і "хуторянського пацифізму". Бо ідіома "моя хата с краю", яка нав'язувалась сторіччами і особливо була популярна в совковий період і період початку Незалежності, це пропаганда пох*їзма, що переростає у пацифізм. Зараз, несподівано з'ясовується, що хата зовсім не с краю, а навпаки, величезна така спільна хата, де дофіга самостійно мислячих і дуже міцних людей, яка гуде, як ростревожений улєй. Де у людей з'явились спільна мета - дати п*зди агресору і загарбнику. Реально надавати по ботоксним щщам наотмаш. Розх*ярити цей писок в гавно, зтерти його з лиця землі.

Всі ці історичні і неісторичні персонажі, що є матріцею суспільної свідомості, всі ці Святослави Хоробрі і Ярослави Мудрі, гетьмани Сагайдачні і Остряниці, князі Вишневецькі і Острозькі , фельдмаршали Паскевичі і Тимошенко, всі солдати, сержанти і офіцери австрійських, польських, царських, УНРівських і радянськіх військ, всі партизани Махно, УПА і Ковпака, всі таксисти, будівельники і фермери, несподівано опинились в окопі на одному боці. Всі інкарнації і нащадки цих людей, опинились перед конкретним фактом, перед фактично історичним прецедентом, що робить їхнє життя цілеспрямовним і усвідомленим. А полягає це в тому, що треба тупо і конкретно дати такої п*зди зарвавшимся шакалам, щоб не повадно було лазити по чужим городам. І дати п*зди раз і назавжди. За Батьківщину. За Неньку. За себе і родину. За діда, батька, брата, кума і свата. А українці завжди любили воювати і воювали грамотно і усвідомлено. З тонким і глибинним поняттям цієї небезпечної професії.

Є така штука, називаєтся - глупость. Те, що зробив Путін - це натуральна глупость. Бо ясно, що щоб не було цієї маріонеточної ватної Новоросії, треба раз і назавжди розібратись з агонізуючею і зайоб*ючею всіх навколо Староросією. Не можна всіх зай*бувати. Є таке правило суспільного життя. Не зай*буй і неотпіжж*ваєм будеш.

От нафіга було випускати цього войовничого джина з пляшки, мені не зрозуміло. Йому ж від цього джина і кірдик. Якесь таке, ну дуже дивне самогубство.