В українському меді-просторі регулярно з`являється інформація про високий рівень популярності «бацьки Лукашенкі» серед українців та про захоплення досить значної кількості наших співгромадян (до 40%) білоруськими порядками. До того ж у вашому оточенні обов'язково знайдеться людина, яка доводитиме, як все чудово у сябрів та погано у нас. «Бацька» навів порядок у країні і встановив «правильний» режим влади, «по-розумному» влаштувавши устрій власної держави. Всі ці проблеми аж занадто важливі та болючі для сучасної України.

Неважко помітити, що тема про державний устрій та правлячі еліти стає особливо актуальною у кризові чи переламні моменти в існуванні конкретного соціуму. У певному сенсі обрання американцями 45-м президентом мільярдера Дональда Трампа стало для України «кризовим» моментом. Не в останню чергу через те, що знов загострило увагу суспільства на відсутності реальних реформ у державі, злодійкуватості українського політичного істеблішменту (елітами вже язик не повертається їх називати, цих персонажів), зростаючому розчаруванні у Єврореволюційних сподіваннях.

Читайте також: 30 искромётных карикатур на победу Трампа

І знову мова йде про зміну системи влади, без чого неможливий реальний прорив України у напрямку побудови справедливого правового суспільства й держави. Очевидно, що так званий «пересічний українець» шукає прикладів для себе. І чимала кількість наших співгромадян схиляється до білоруського варіанту як найбільш придатного для сучасної України, бо «бацька навів порядок у державі». Щоправда, деякі українські аналітики стверджують, що серед таких прихильників Лукашенка значна доля «вічних совків», до яких долучаються приховані прихильники путінської Росії разом з усіма «прєлєстямі» «русского мира».

Так склалося, що нещодавно авторці випала можливість самій оцінити правдивість/хибність оцінок «білоруського порядку», відвідавши Білорусь та поспілкувашись із людьми, які адекватно і з цифрами в руках можуть оцінити власні реалії.

Насамперед треба сказати, що на відміну від більшості пострадянських республік, Білорусь ніколи не відверталась від Москви. І в цьому вона є унікальною серед країн європейської частини колишнього СРСР. Патріотично налаштовані білоруські інтелектуали вважають, що білоруська національна ідея (тобто, ідея самостійної незалежної білоруської державності) - це витвір і мрія лише креативного інтелектуального прошарку білоруської спільноти. Вона не змогла «проникнути» у народні маси. Саме цим пояснюється відсутність антиколоніальних широких рухів у пострадянській Білорусі. І саме через цей факт білоруські інтелектуали з сумом і певною мірою заздрощів до українців повідомляють, що Путін би зміг захопити їхню країну протягом доби, якби насправді цього захотів.

Читайте также: США не могут позволить Трампу повторить ошибку Обамы с Путиным - The New York Times

Пострадянський простір, який досить довгий час після горбачовської революції залишався ментально майже незмінним, мусив, зрештою, змінити власні пріоритети, зокрема, і у виборі стратегічних партнерів на майбутнє, як то сталося з Україною, Молдовою та Грузією. Такий процес із необхідністю передбачав «повернення спиною» до колишнього імперського центру - Москви та «відпадіння» від Росії як метрополії з її політичними, економічними, культурними тощо проблемами, цінностями й новітніми ідеологічними установками. Проте прийшов Путін, ретельно попрацював, і за якийсь час і Грузії, а днями і в Молдові, обрали проросійських президентів. І це часто сприймається масовою свідомістю наших білоруських сусідів як доведення мудрості «бацьки Лукашенки», який «позбавив» співвітчизників «непотрібних» їм страждань та прагнень. Звичайно ж, насамперед, прагнення до спільної Європи. Одним словом, зливайте, куме, воду та спускайтеся на дно! А от «хохли» цього ніяк не хочуть зрозуміти, тому «винаходять собі на голову всі оті майдани» (це одна із сентенцій випадкового «пересічного» білоруського співрозмовника). Тому й не дивно, що серед старшого покоління Білорусі сьогодні підтримує Україну в її боротьбі проти РФ меншість населення (до 40%). Щоправда, серед молоді інша картина: 2/3 - за українську незалежність, третина - проти. І ця третина проросійськи налаштованих молодих людей дуже активна!

Що ж до того, чи у Білорусі краще, багатше, легше життя, ніж в Україні, то тут білоруські інтелектуали одностайні - ні! Ціни фактично такі ж, зарплати, наприклад, у лікарів та вчителів, малі, а боротьба президента Лукашенка з корупцією у цих сферах привела лише до того, що молодь не хоче йти у ці професії, «бо окрім того, що карати «батогом», варто ще й нагороджувати «пряником», тобто створити гарні умови для розвитку медицини й освіти і дати спеціалістам достойну зарплатню». У країні офіційно майже немає безробітних. Проте молодь активно прагне виїхати на Захід, особливо ж у Німеччину, де вже існує досить велика пострадянська білоруська діаспора. Молодь не задовольняють не лише умови професійної самореалізації на Батьківщині, але й реальна відсутність свобод в країні. Сьогодні в Білорусі налічується неповних 9,5 млн. населення. З них приблизно 1 млн. 600 тис. - на заробітках за кордоном (за неофіційною статистикою, це число досягає 2,5 млн. осіб). Це все молоді люди. Населення швидко «старіє». Тому ще є така моральна біда-проблема у наших сусідів, яка виливається у запитання: «Діти поїхали, а хто ж наших старих буде ховати?». Не дай нам, Боже, дожитися до такого!

Читайте также: Две забавные ремарки по поводу Трампа

Загалом же враження складається таке, що білоруси аж ніяк не менше лають свого «бацьку», ніж українці свою владу. Зрештою, ніякої принципово кращої різниці між Україною та Білоруссю виявити не вдалося, окрім доріг. Тут треба віддати належне білоруському президентові. А от що категорично не сподобалось, то це хамська поведінка та самовпевненість громадян Росії на території Білорусі. Тут вони ведуть себе як справжні господарі! Маленький приклад: побачивши українок у вишиванках на території Брестської фортеці, російські туристи почали голосно обурюватися «наглости и смелости хахлов», а присутні білоруси, які мирно гуляли там же - від молоді до найстарших - вмить «розчинилися у просторі». І це прикро вражає, коли господарі втікають із власної хати від гостей, які з'ясовують стосунки. Хіба це не ознака колонізованої спільноти? Зрештою і міф про «білоруський рай» виявився лише міфом, вочевидь, породженим ностальгуючими за спільним «совком» головами