Випадок з життя.

Якось підійшли до мене поважні сільські старожили і питають: "А Ви ж оце городський?", "Так", кажу у місті народився-виріс. "А чого Ви село любите?". "А як його не любить? У нас країна без села пропала б. Та і спокій розміреного життя - це відпочинок душі, одразу думаєш про те, що вся наша суєта плинна, ми кудись біжимо, а результат роботи не одразу видно. А в селі одразу видно на що ти здатен і що справді можеш. Тут справжність одразу видно".

І тут люди поважного віку зажурились: "От ви розумієте. А наша молодь буває навіть соромиться зізнаватись, що з села".

Читайте також: Не потрібно тотальної українізації - потрібна гордість і любов до свого

Знаєте, не має нічого сумнішого і смішнішого водночас, коли люди соромляться свого коріння. І цікаво, що потім буває такі "городські" як я більше люблять село, ніж сільські. Я навіть зустрічав таких, що приховують місце народження і ненавидять село всією душею, стають рафінованими жителями міста і кпинять своїх же земляків.

А ще вражає небажання працювати на свій рідний край, на малу батьківщину - ладні розпродати по шматочку, аби зараз нажитися, а що буде потім - то не обходить. Валиться, занепадає? І хай. А як хтось приходить допомогти, ще й дратуються.

Мабуть це питання якогось ментального жлобства. Ми тут захоплюємося нещодавньою промовою Івана Малковича, а мені ще подобається його цікаве міркування саме про поняття жлобства:

"Жлобство плодиться заздрістю. Люди нікчемні, ледачі, пустопорожні заздрять багатим, багаті - ще багатшим. З цього нічого доброго не народжується. Скажімо, Шевченко був козачком, зазнав панських знущань і коверзувань, він бачив хитрощі кріпацькі і хитрощі багацькі, і зумів зберегти в собі рідкісну здатність бачити справжніх людей - і серед бідних, і серед багатих. У нього є один дивовижний вірш-спостереження:

Не завидуй багатому,
Багатий не має
Ні приязні, ні любові -
Він те все наймає.

Читайте також: ТОП-5 звичок жителів села, які відверто дратують

Колишній кріпак має таку велику душу, що може зрозуміти навіть багату самотність пана.

У кожного стану свої спокуси і загрози...

Совєцькі злидарі не любили тих, хто мав більше, хто був багатший, адже багатшими за совєтів ставали здебільшого не за якийсь талант, а через блат і зв'язки. А це оптимальні дріжджі для жлобства. Адже жлоб майже ніколи не буває талановитим, він загрібає жар чужими руками".

Я до чого - хай нас усіх сповнює любов до людей, до справи, реалізуються таланти, не буде місця заздрощам, будуть статки і ніякого жлобства!