Мене завжди дуже пригнічувала передача «Від панянки до селянки», де юнки із заможних сімей приїжджали до українського села на кілька днів і проводили свій час у важких умовах. Натомість сільські дівчата вирушали до багатих родин, де витрачали шалені гроші в ресторанах та салонах краси.

Потім ніхто не покаже і не розкаже, з яким гірким настроєм ці прості дівчата повертались додому, де їх чекала безкінечно важка робота та копійчані заробітки.

Ця передача - насмішка над селом. Але якщо подивитись на неї з іншого боку, то стане ясно, у якому плачевному стані знаходяться українські села: і не лише глухі, малолюдні, а й часто розташовані поблизу великих міст.

Люди каторжно працюють, не маючи при цьому ніяких перспектив.

Але чи можуть вони жити краще? Що їм заважає? Звісно, мені легко розмірковувати, клацаючи на клавіатурі, але в мене є певний досвід: я все дитинство, шкільні та студентські канікули провела в одному із сіл на Яготинщині.

Можу сказати, що в жителів нашого села є кілька звичок бідності, які їм заважають накопити та помножити свій заробіток, поліпшити свій побут.

ГРОШІ ГНИЮТЬ ПІД НОГАМИ

Одна моя родичка має талант безвідходного виробництва. Вона знаходить застосування навіть пакетам з-під борошна. А щодо продуктів, то у неї не зіпсується жодна грушка чи сливка, все перетвориться у смачний джем чи желе. А ще пригадую мою прабабусю, яка дуже дбайливо визбирувала з городу кожну квасолинку. У моїй дитячій пам'яті закарбувався образ, коли вона ретельно натирала маленькі неоковирні яблука зі старого дерева, і потім вони усміхались блискучими боками і просились до рук: їх хотілось з'їсти.

Я не просто так наводжу ці життєві приклади. Коли зараз йду своїм селом і бачу, як під дворами гниють великі соковиті абрикоси чи запашні яблука, - мені стає сумно. Потім ці жителі села говоритимуть про те, що їм немає чого їсти. Вони купуватимуть дорогі соки та різні «живчики» замість того, щоб банально висушити фрукти на сонці і пити всю зиму компоти. Так само лежать під ногами і горіхи, які коштують в супермаркетах шалені гроші.

Колись я запитала одну жінку, чому вона не збирає абрикоси. Вона сказала: «Впадло». Звісно, не всі лінуються впорядковувати власний урожай. Декому - не вистачає часу. Декому - сил.

САДЯТЬ ТЕ, ЩО НЕ ПРИНОСИТЬ ПРИБУТКУ

У селах всі садять картоплю. Це навіть не обговорюється. Садять так багато, що потім відрами виносять рештки картоплі на гній. І так - з року в рік. Багато хто з нас пам'ятає ці картопляні дні. У цьому був свій несподіваний плюс: саме завдяки картоплі вся родина збиралась разом, ніхто не відмовлявся від цього щорічного дійства. Вирощувати картоплю, буряки, капусту невигідно, і селяни про це знають, однак сила традицій вища за розсудливість. Вони садять і садять, для себе забагато, для продажу - невигідно.

Нині у журналах для дачників та бізнес-журналах багато історій про те, як житель села, подолавши стереотипи, починав вирощувати певну культуру і згодом заробив на цьому статки. Ці історії повинні надихати жителів села. Хто не боїться ризикувати, той рано чи пізно досягає успіху.

ЗАХЛАМЛЮЮТЬ ПОДВІР'Я ТА СМІТЯТЬ

В дитинстві любила ходити в гості до сільських подруг. І мені запам'яталось, що у всіх дворах був безлад, купи непотрібного сміття, старі холодильники з протертими боками, ржаві відра, гнилі ганчірки, тощо. Знадобиться? Не думаю. У нашому селі дуже мало красивих прибраних дворів. Людина, яка зранку виходить на подвір'я і бачить під ногами сміття та курячий послід, звикає до того, що так і має бути. Вона перестає помічати красу. Ось йдеш сільською дорогою, дивишся на неймовірно-прекрасне розмаїття хмаринок, а сільський дядько раптом: «І що ти там такого бачиш?».

Ще про сміття. У нашому селі є дитячий майданчик, і мені дуже соромно, що він постійно засмічений. Там п'ють пиво, лускають насіння, і ніхто після себе не прибирає. А найприкріше те, що біля майданчику стоїть пустий смітник. Жителі села без докорів сумління скидають сміття на схили річок та вивозять в поле, влаштовуючи стихійні звалища.

П'ЯНСТВО

Коли читаєш про українські вечорниці, співи та дотепних музиків, то аж не віриться, що це колись у нас було. У нашому селі є клуб, де збирається молодь і слухає щось на кшталт «А ты такой, красивый, с бородой». А ще є магазин, де пияки збираються вже з обіду і п'ють до ранку. У селах рано пробують алкоголь: я особисто знаю, що вже 14-літні дружать з зеленим змієм. Мій знайомий спився за рік і помер під магазином. Йому було 22 роки. П'янство в селах набуло страшних масштабів і ніхто не знає, як з ним боротися.

МАЛО ЧИТАЮТЬ

Якось за три місяці я була єдиною читачкою в сільській бібліотеці. Для мене це було щастям: я брала стільки книг, скільки могла винести. В той період вдосталь начиталась.

Зараз ситуація така ж: в селах люди читають мало. Читання в селі - це розкіш. Коли голодні свині, тоді не до Ремарка. Але відверто говорячи і читати не всі люблять.

Після цих негативних життя в українському селі обов'язково треба написати про позитив, якого значно більше. Але про це - згодом.