Пересічна продуктивно працююча громада будь-де у світі прагне довіри через ту відкритість, котра несе ознаки мудрої простоти.

Не мова про так званні прості рішення для природно складних суспільно-економічних відносин, бо ними (популістськими простими рішеннями) вистилається дорога до пекельних мук мільйонів.

Разом з тим, більш-менш освічені громадяни розуміють, що чи кожен процес є комплексом складних явищ, а тому над тонкощами мають «покоптіти» профільні спеціалісти, щоб громадянин отримав механізм, який буде для нього легким для розуміння та простим для застосування.

Прикладів можна навести багато, але зараз мова про національний механізм ОЦІНЮВАННЯ в освіті.

Читайте також: Автономія закладу: задля відповідності новим викликам чи для поширення вседозволеності?

Приміром у Франції та ще десь у півсотні країн світу, які користуються схожою організацію освітньої справи щороку країна відразу після сесій незалежного зовнішнього оцінювання знає десятку кращих. Після сесії кожен університет знає десятку своїх кращих студентів. Кожен пересічний француз чи алжирець легко розуміє що це означає, бо сам пройшов через подібний механізм.

Скажете як можна коректно звести до якоїсь десятки різні за змістом та специфікою формати здобуття освіти? Якщо відштовхуватись від того, до чого звикли ми, то так: не просто складно, а практично неможливо.

Перший приклад.

У нашому ліцеї щороку є декілька «двохсотбальників» ЗНО. Їх разом з декількома такими ж випускниками інших міських закладів щорічно «вшановує» міська влада у супроводі тих чи інших, допущених до дійства, політичних сил.

Окремо вшановуються у нас призери світових учнівських олімпіад, хоча почасти у них з високими балами ЗНО не густо, бо підготовка до олімпіади світового рівня фізично позбавляє часу на опрацювання стандартного шкільного змісту.

Але завжди є одне «Але»: однокласники «двохсотбальника» чи світового медаліста знають, що у того з двох інших предметів почасти 175 - 180 балів, а у його однокласника, а той двох-трьох - помітно кращий комплект (198, 199 та 199,5 балів).

Відтак, хто ж з випускників року дійсно кращий з кращих не так просто й сказати. Яка вже там десятка/двадцятка кращих закладу/країни: будь-що подай і отримаєш більше скепсису ніж уваги чи поваги.

Читайте також: В українській освіті йде боротьба двох сил

Чи ж викликає така система вшанування результативності навчальної роботи довіру суспільства? Питання риторичне, звісно, що ні - не викликає. Скоріше навпаки. Вже не кажучи про конкурсний «відбір» без розбору: «математика або історія» на здобуття професії лікаря, інженера чи зодчого тощо. А ще пільги, а ще додаткові бали, а ще «середній бал» атестата, а ще вступ повз ЗНО, а ще меланж «платників» зі вступниками на бюджет, а ще ...

Інший приклад.

Ним є модель освіти, яка використовує дві принципові базисні позиції, що сповідуються нацією чи не століттями поспіль.

По-перше, на всіх рівнях освіти використовується одна й та ж шкала оцінювання. Від початкової школи до університету та під час зовнішнього незалежного оцінювання, яке є безальтернативною формою оцінювання по завершенню кожного циклу навчання. Приміром, як у Франції - 20 бальна шкала.

По-друге, кожен предмет для різних профілів навчання має свій коефіцієнт значимості. У наших умовах, приміром, одна справа українська чи англійська мови для інженерів, конструкторів, технологів, лікарів і зовсім інша справа - ці ж предмети для майбутніх філологів та істориків, політологів чи юристів. Або, - одна справа математика для перших і, навпаки, для других.

Звертаю увагу, що беруться до зовнішнього оцінювання ВСІ предмети, які вивчає особа. «Непотрібних» предметів у тамтешніх учнів не буває. У суто прагматичному плані. 

Читайте також: Співаковський: за 2 місяці не можна міняти правила гри

Величина коефіцієнта значимості відповідно профілю коливаються від одиниці до шести чи восьми, ... АЛЕ, увага, підсумкова інтегральна оцінка навчальної діяльності особи виражається ОДНІЄЮ цифрою у 20-бальній шкалі.

Як цього досягають? Дуже просто - кожен отриманий на ЗНО чи сесії результат множиться на коефіцієнт, потім все це підсумовується і ... ділиться на СУМУ коефіцієнтів. Так, якщо за один предмет у вас 10 балів і коефіцієнт 1, а за другий 15 балів і коефіцієнт 4, то 10 плюс 60 дає 70 балів, які потрібно поділити на (1+4=5) і отримаєш 14, тобто у звичній для всіх 20-бальній шкалі.

Відтак, у країні завжди є однозначно визначена і зрозуміла кожному десятка чи сотня кращих. Вже не кажучи про загальний список всіх учасників оцінювання з їх лінійним розподілом на рівні десятих та сотих підсумкового балу, який ... УВАГА, не викликає жодних пересудів у суспільстві. Кожен має той ПІДСУМОК, на який спромігся в умовах вибраного для себе змісту навчання.

Так система освіти отримує високий рівень довіри з боку суспільства, адже базується на оцінюванні у зрозумілій та простій для сприйняття шкалі, яка у той же час є глибоко продуманою, бо враховує десятки важливих чинників.

Читайте також: Навіщо українська влада виселяє молодь за кордон?

Чого ніяк не скажеш про наші системИ: якби 5-бальну шкалу в університеті, за якої не виключають з ВНЗ щоб там не було, 12-бальну шкільну, яка якби не має негативних оцінок, далі 200-бальну рейтингову, яка насправді 100-бальна, шкалу ЗНО для переводу абсолютних (з кожного предмета різних) балів у такій структурі завдання, яка дозволяє вгадувати відповіді у невідомо якому кількісному ареалі випускників, адже не виключено, що й двохсотбальник якесь завдання зробив методом «випадкового вибору».

Невже не варто над цим подумати? 

Так, щоб предметно. Задля формування взаєморозуміння у суспільстві. Хоча б тому, що без довіри, за життя, де панують такі «порядки», що ніяких порядків, така «система» освіти, що ніякої системи, у нації бувають лише сумні історичні перспективи, чому вся українська історія підтвердження.