Не Відрадний але поруч.

Виходжу вигуляти собаку і бачу наступну картину. Є у нас на Симиренка сквер партизанської слави а в ньому квіткова клумба. Дивлюся біля клумби копошиться якась жінка.

Читайте також: В Україні абсолютна більшість живе за принципом "аби не було гірше"

Ну думаю за квітами доглядає, коли підійшов ближче, зрозумів що вона серед білого дня викопує квіти з клумби.

Кажу їй: - Добрий день, скажіть будь ласка що ви робите?

Каже, це моїй свекрухє на могилу.

Накопала 4 пакети квітів на могилу. Ну питаю а вам не соромно?

Говорить ні, тут все собі копають.

Кажу їй, або ви зараз все посадите назад або я посаджу вас.

Розплакалася але посадила квіти назад в клумбу і швидко ретирувалася. Потім сам собі думаю, ось народ, самі у себе крадуть і не червоніють.

Чомусь подумалося, де Європа а де ми? А зараз вже шкодую що не викликав 102.

Читайте також: "Особлива доброта українців – це ще один міф, який нам намагаються "втюхати", – історик

І на завершення. Люди, залишається одне питання. Коли ми будемо думати не тільки про себе?