Тут ми вдома

Так сказав Ахтем Чийгоз після приземлення в аеропорту "Бориспіль".

Ці емоційні слова полегшення, промовлені людиною, яка очевидно не знала, яке на неї очікує майбутнє, окрім російських таборів, поневіряння і болю, є найсильнішою політичною заявою, яку мені довелось чути останнім часом в Україні.

Я не перебільшую.

Не просто Крим, а Київ і вся Україна - це дім для киримли.

Читайте також: Крымскотатарский провал Кремля. Кнут и пряник не сработали

Важливо, щоб це відчуття поділяли не лише більшість кримських татар, але і більшість українців.

Для киримли - це як сподівання, що попри релігійну та етнічну виокремленість вони можуть відчувати себе частиною більшого народу, частиною української нації. Що у них за спиною є хтось і щось більше, хтось і щось, хто готові дбати про них попри все.

Для українців - це дорослішання. Це усвідомлення того, що світ не поділяється на хороших нас і поганих росіян, що штанці історичної жертви російського імперіалізму затісні для модерної європейської нації, що зрілий народ окрім власних бід і негараздів здатний співчувати тим, кому ще гірше. І не лише співчувати, а відповідально поставитися до своєї ролі у долі тих, кому ще гірше, подбати про них попри все.

Останніми роками ситуація змінюється в кращу сторону. Ми бачимо, як кримськотатарська проблема стала нарешті частиною загальнонаціонального порядку денного. І в дипломатії - зусилля по приверненню уваги світу до проблем кримських татар, і у внутрішній політиці - конституційна комісія по опрацюванню питань статусу Криму.

Читайте також: У чому каверза: чому Путін звільнив заручників Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова?

Я знаю і розумію достатньо, щоб не робити вигляд, що все безхмарно.

Але сьогодні я просто радий, що живу в одному домі з Ахтемом Чийгозом і Ільмі Умеровим.

Ласкаво просимо додому!