MENU

Україна прощається із совком

1810 0

Цього тижня у світі згадували про соту річницю більшовицького перевороту. Чесно кажучи, я б і геть забув про цю дату, якби не перебував за кордоном – у США й Канаді. Виступаючи в тамтешніх університетах, я завжди мав можливість оглянути й дошки оголошень на кафедрах славістики і досліджень Східної Європи.

На мій превеликий подив, дошки ті аж рясніли анонсами конференцій, виступів, переглядів фільмів, дискусій і дебатів, лекцій і презентацій, присвячених темі 100-річчя Жовтневого перевороту. Можна навіть припустити, що цій події в Північній Америці присвятили значно більше уваги, ніж у самій Російській Федерації. Можливо, така диспропорція пов’язана з тим, що західні совєтологи збудували свої кар’єри на вивченні СРСР, тож і в наші дні тенденційно продовжують цікавитися цією специфічною проблематикою. У той час як Путін будує російську шовіністичну ідеологему навколо "Вєлікай Пабєди", а не ленінської революції (та й можна припустити, що він у певен спосіб співчуває царю – бо й сам відчуває себе царем).

Читайте також: Сплячі тіні імперії на наших вулицях і в наших головах

Навіть мені довелося взяти участь у події, тема якої перегукується з більшовицьким переворотом. В університеті Чикаґо я мав дискусію зі студентами під назвою "Поет і революція". Моє послання було коротким і простим: я вважаю, що комуністи були вбивцями, й вони окупували мою країну, тому й революція їхня мені до одного місця. І після такого лаконічного вступу я перейшов на інші теми – й розказав американським студентам про наші революції, Помаранчеву та Євромайдан.

Я дуже тішуся з того, що нарешті живу в державі, де даті кривавого й бандитського більшовицького перевороту вже не надають виняткового значення. Після ленінопаду й усе ще не завершеної, але вже й наразі успішної декомунізації наша країна стала значно нормальнішою. Це моя приватна позиція, але я вважаю прибирання комуністичної символіки таким же природним і очевидним, як і правила особистої гігієни.

Читайте також: Український подвиг у Чикаґо 1933 року

Зрештою, в нас є своя революція та свій ювілей – у ці роки українці відзначають створення Першої Республіки. Чи йдеться про Центральну Раду й Грушевського, чи про Директорію Петлюри, чи про Гетьманат Скоропадського – все це лише різні форми існування України, української державності, тому ми маємо святкувати й пам’ятати про них. Натомість питання "а що там у Москві?" має нас цікавити не більшою мірою, ніж інтерес до Делі, Копенгаґена чи Тірани. Незалежність – це жити у власному інформаційному полі, формувати власний порядок денний.

Здається, поза ідіотською ідеєю запросити в ефір "Громадського радіо" Симоненка і презентацією антиленінської книжки Авакова в Україні більше не було бодай якось помітних подій чи заходів, присвячених більшовицькій революції. І слава Богу. Ми маємо свої революції, провідників і солдатів, що мріяли й воювали за Україну. Ось їх і треба вшановувати, про їхню боротьбу за нашу державу і треба пам’ятати.

Андрій ЛЮБКА


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости