MENU

Трагедія Центральної Європи – у чому вона полягає нині

3788 0

Орбан і Качинський. Зображення Political Critique

1984 року чеський письменник Мілан Кундера публікує есей "Трагедія Центральної Європи". Доводить, що країни тодішнього соціалістичного табору не є тим, чим здаються. Поза їхнім "східним" соціалістичним фасадом приховуються європейські глибини Австро-Угорської імперії.

Цій "Центральній Європі" властивий "максимум розмаїття на мінімумі простору", вважав Кундера. Це розмаїття було для нього прообразом Європи взагалі: континенту, де простір ущільнився, вмістивши в себе багато культур. Тому "Центральна Європа" є не "сходом" – вона була тим, що Кундера називав "украденим Заходом". Політично на сході, але культурно – на Заході.

Розмаїття справді було обличчям Австро-Угорської імперії. Її письменниками були євреї Гофмансталь, Цвайґ, Шнітцлер, Кафка. Її медиками могли бути слов'яни – наприклад, чех Рокітанський, батько віденської медицини. Народжений у Львові Захер-Мазох писав німецькою – але здебільшого про українців, угорців, поляків чи росіян. Майбутні зірки віденської культури часто походили зі слов'янських околиць: батьки Зиґмунда Фройда, наприклад, переїхали з Галичини.

Кундера про це нагадав. Він допоміг західним європейцям подивитися на Центральну Європу як на "вкрадений" Захід.

Читайте також: Європа потребує лідерів: програємо через брак сили волі

Це був важливий ментальний зсув. Завдяки йому західні європейці зрештою прийняли ідею, що країни Центрально-Східної Європи мають право стати членами ЄС.

Утім, Кундерові метафори мали й серйозні обмеження. Їх на собі відчули ув'язнені в СРСР нації, зокрема українці.

Письменник чітко провів лінію між вільним "Заходом" і невільним "Сходом". Для України ці межі виявилися фатальним непорозумінням. Якщо "справжні" кордони між Європою і не-Європою збігаються із західними кордонами СРСР, то ментальні залишилися непорушними навіть після розвалу Союзу. В уяві і Сходу, і Заходу СРСР продовжував існувати навіть після свого кінця. Не у формі імперії, а у формі стосунків між сюзереном і його васалами.

Нині живемо однак в інші часи. Від епохи Кундери кордони європейського проекту посунулися далі на схід. Сьогодні вони проходять не між Центральною Європою та Україною. А там, де йде війна на Донбасі.

Однак і сама Центральна Європа змінилася. Вона вже не є "максимумом розмаїття на мінімумі простору". Вона поступово стає максимумом одноманітності, закритості та ксенофобії. У Центральній Європі домінує закомплексований і оборонний націоналізм. Качинський у Польщі, Орбан в Угорщині, Земан і Бабіш у Чехії (останній щойно виграв вибори), Штрахе в Австрії (мав друге місце в нещодавніх виборах), Фіцо у Словаччині провадять політику, що базується на олігархічних інтересах, закриває двері для мігрантів і повертає історичні фантоми.

Читайте також: Чому Польща вирішила "повоювати" з Україною

Через 30 років після легендарного тексту Кундери Центральна Європа більше не є "вкраденим Заходом": вона радше є "контрабандно завезеним Сходом". Сходом пострадянської політики, ксенофобської та цинічної, чиєю моделлю сьогодні є путінська Росія.

Ця ситуація змушує по-новому осмислити питання кордонів Європи. Завершився період "трансформації" 1990–2000-х, коли західна демократична модель домінувала, а схід до неї намагався наблизитися. Сьогодні демократичний Захід і авторитарний Схід взаємно заражають один одного. Вони зчепилися у клінчі, завдаючи дрібних уколів, – але тепер невідомо, хто кого переможе.

Україна перебуває у двозначній ситуації. З одного боку – в авангарді відродження європейської ідеї. Але водночас у нас процвітають найгірші практики пострадянської "східної" політики. І тут ми подібні до своїх західних сусідів, де здорові європейські тенденції межують із нездоровими ксенофобськими. Кордони між Європою та не-Європою сьогодні не є географічними. Вони проходять у кожній окремій країні і в кожному окремому суспільстві.

Боротьба Європи і не-Європи вже не є дуеллю чи спарингом. Вона є боротьбою з внутрішньою хворобою, яка атакує зсередини. З вірусом несвободи, нерівності та цинізму. У кожної країни він має своє забарвлення – і водночас він скрізь однаковий. Його унікальності не варто перебільшувати

Володимир ЄРМОЛЕНКО


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости