MENU

Всі ганяються за Висоцьким, забувши, що совок заново воскрес в укрсучліті – Пагутяк

4426 0

Глухе невдоволення і розгубленість від того, що відбувається з літературним процесом в Україні, висловлюються дуже обережно тими, хто є його учасниками. Корпоративна етика чи страх? Якось останнім часом все загострилося, точніше, розвиднилося, і в сірому світанку зима все ще дивиться нам у спину, а очі сліпить криваве сонце війни.

Видавці не хочуть брати книги про війну, бо вже «забагато». Як не хотіли колись брати книги про село, з якого ми виросли і виросла наша література – унікальне явище, яким би треба пишатися, бо ми такі одні. Натомість виростає література з війни, бо відкинувши село, українці втратили відчуття національної самобутності, що й призвело до тотальної русифікації Сходу і Півдня, а тепер все посунулось і на Захід, загнаний у глухий кут політкоректності. Хай 90 відсотків цих книг про війну – кон’юнктура, але як іще можна дізнатися, як не треба писати про війну?

Читайте також: Росіяни неодмінно прийдуть туди, де діти не читають вірші Стуса, а мугикають Висоцького – політолог

У 90-і роки з’явилося поняття укрсучліту, який мав вивести літературу на міжнародну орбіту. Не приймаючи старих кадебістів, діаспора щиро привітала молодих і вчорашніх комсомольців, а за нею лівацькі організації, спонсоровані Кремлем. Останні чудово розуміли, що красне письменство може знівелювати національну ідею й не допустити національного відродження. Ожили терміни «шароварництво», «хуторянство» замість хохляцтва й малоросійщини, з якими треба було боротись негайно. У тренді стали секс у туалеті й алкогольні тури по світу, які сприймались на ура, особливо, з російськими матюками. Зрештою, вони всім набридли, як і вбогі цноти соцреалізму. Погано перетравлений постмодернізм унеможливив будь-яку критику, бо цим листочком можна було запросто прикрити найганебніший плагіат, закордонні публікації вознесли на Олімп невеличке стадо священних корів, і все скінчилось поверховістю і вторинністю. Аби імітувати поступ, видавці ангажують письменників переписувати безграмотних графоманів. Щоб швидше впоратись, їм роздають по розділу, бо книжковий ринок треба наповнювати: російська книга вже не поступає, хоча вона пролізає у вигляді перекладів того, що пишуть російськомовні. І однозначно треба рятувати бізнес. Патрітизмом, звісно, тут і не пахне.

Наразі всі ганяються за Висоцьким, забуваючи, що совок заново воскрес в укрсучліті, і вже мовна шизофренія видається за реалістичну картину світу, в якому ми живемо. А екранізація мовної шизофренії дає змогу привабити масового покупця і забезпечити вічний колоніальний статус українській культурі. Все як у людей, тобто цивілізовано. Корони, рейтинги, чорні сукні і шампанське.

Читайте також: Без Висоцького та Цоя: російського протесту чомусь не вийшло

В тренді зараз уже не нещасні п’янички і повії, які читають Бегбедера, а гламурні панянки, які обирають між багатим бізнесменом і скаліченим атошником, чи круті бізнес-леді, які народились у Лексусі і з пелюшок носять Прада. Це задовольняє мрії замучених злиднями українських жінок, які бодай онучок хочуть бачити принцесами. Для чоловіків – той самий консюмеристський набір з вічними алкотурами і п’яними теревенями про ніщо. Типова поведінка провінційних маргіналів, нічого крутого в тому нема.

Та сама сірість, вторинність і плагіат перетворили літературний кубик Рубика на моноліт. Він розчавить кожного, хто посміє посягнути на його сакральність і канон.

Ну, і гастрономія теж користується попитом. Не кулінарні книги, а їжа як символ статусу, уподібнення людини до страви, своєрідний естетичний канібалізм. Теж епігонство. Світ цим не здивуєш, але для внутрішнього ринку годиться, поки народ не доросте до Майї з її мамами.

Читайте також: Давайте з’ясуємо, що варто читати, а що – не дуже

Сашко Бойченко сказав, що умов для критики в нас зараз нема, бо хто платитиме за рецензії. Може, й так, тут потрібен патологоанатом, який поставить остаточний діагноз і скаже, звідки здерто, чий епігон і яка справжня вартість товару, перепрошую, твору. А як він може з’явитися, коли кожен часопис, кожен електронний ресурс для своїх, а своїх не можна ображати. Ну, і певна ерудиція, звичайно. Єдиний локомотив, який рухає укрсучліт, це скандали й розкручування чергового кандидата на Нобелівську премію, хоча її авторитет доволі сумнівний, і доки Москва шантажує світ, нічого нам не світить.

Ага, ще премії – як лакмус корпоративності. Свої генерали скінчились, в хід пішли епігони третього ешелону. Це теж – культурний шок для читачів і суспільства, яке б не хотіло бачити мафії бодай у літературі, бо й так уже поперек горла.

Наостанок нагадаю одну давню історію. Скитський королевич Анахарсис прибув до Еллади, щоб світ подивитись, пошукати щось корисне для майбутнього царювання. Стрівся він з одним малолітнім нахабою в кучерях і з манікюром, який йому сказав: «Твоя Батьківщина ганьбить тебе». На що йому скитський хлопець відповів: «А ти ганьбиш свою Батьківщину».

Будь як Анахарсис. Правда, його потім таки вбили свої, запідозривши у зраді скитських богів, але греки посмертно прийняли до семи мудреців і світ його не забуде ніколи. 

Галина ПАГУТЯК


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости