MENU

Чому абеткова реформа має примарні шанси на успіх

2799 0

Пропозиція міністра закордонних справ Павла Клімкіна подискутувати з приводу доцільності переходу на латинку зустріла здебільшого критичну реакцію. Мовляв, не тим урядовці переймаються. Між тим, дискусія ця перманентно жевріє вже давно, періодично спалахуючи з огляду на інформаційні приводи. Попередній такий спалах стався у зв'язку з інформацію про те, що Казахстан відмовляється від кириличного алфавіту і переходить на латинку, пише для "Радіо Свобода" Дмитро Шурхало

Тож, оскільки дискусії все одно не уникнути, варто спробувати спрямувати її в конструктивне русло.

В обороні кирилиці

Треба зазначити, що дискусія щодо кирилиці й латинки триває в Україні понад півтора століття. Вперше її ініціював етнограф і мовознавець Йосип Лозинський. У 1834 році вийшла його стаття "O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego", в якій він наголошував на перевагах польського варіанту латинської абетки для руського (українського) письма. У 1836-му йому заперечив просвітитель Маркіян Шашкевич, виступивши зі статтею "Азбука і abecadło". І так воно пішло-поїхало аж до сьогодення.

У середині XIX століття в підавстрійській Галичині сталася навіть "Азбучна війна". Тоді австрійська влада ініціювала перехід української (русинської) мови з кирилиці на латинку – цього разу на основі чеської абетки. Але внаслідок масових протестів цю ідею спустили на гальмах. Зрештою навіть сам Лозинський під впливом критики став прихильником кириличного письма.

Між іншим, у тому ж таки XIX столітті російська влада з асиміляторською метою безуспішно намагалася перевести на кирилицю поляків і литовців.

Тодішня західноукраїнська інтелігенція, представлена насамперед греко-католицьким кліром, ідею перейти на латинку зустріла переважно вороже. Адже всі, крім полонофілів, дивилися на Схід: москвофіли – на Санкт-Петербург, народовці – на наддніпрянських українців. А головне – й ті, й інші головну загрозу бачили в польських асиміляторських намірах (як показав досвід 1920–1930 років, побоювання були небезпідставні). Тож не лише москвофіли, а й навіть деякі тогочасні народовці схилялися до думки, що "краще втопитися в російському морі, ніж у польській калабані".

Читайте також: Перехід української мови на латинку: навіть найгостріші проблеми можна обговорювати спокійно

Із того часу в Україні багато змінилося: постали нові виклики, виникли нові пріоритети, з’явилися нові вагомі аргументи на користь латинки.

Як валахи і молдавани стали румунами, а османи – турками

Великі реформи, які знаменують злам старої системи і становлення нової, часто супроводжуються глобальними світоглядними змінами, одна з яких – реформа правопису. Наприклад, російські реформатори – цар Петро I і Ленін – уславилися не лише терором і масовими стратами, а й змінами правопису в бік спрощення. До речі, більшовики також мізкували над тим, аби перейти на латинку, але тут їм забракло революційності.

Об’єднання Валахії та Молдови в єдину Румунію (1858–1862 роки) серед іншого ознаменувалося переходом із кирилиці на латинку. Причому деякий час там використовували перехідний алфавіт із латинських іа кириличних літер.

Цього року минає 90 літ відтоді, як восени 1928-го турецький лідер Мустафа Кемаль Ататюрк увінчав свої реформи переводом турецької мови з арабської абетки на латинську. Цей крок ознаменував трансформацію колишньої Османської імперії в національну турецьку державу. Турецьку абетку створили штучно, на базі кількох європейських. У стамбульському районі Кадикьой навіть є присвячений цій події пам’ятник.

Пам’ятник у Стамбулі: турецький лідер Мустафа Кемаль Ататюрк пояснює нову абетку

Читайте також: Чому нам не слід переходити на латинку

Між іншим, попервах Ататюрк міркував над таким питанням: перейти на латинку чи на кирилицю? Адже в 1920-і Туреччина мала дружні відносини із СРСР. Проте в підсумку вибір випав на латинку. Тут важливу роль відіграло те, що в самому СРСР деякі тюркські народи перейшли з арабиці на "яналіф" – абетку для тюркських мов на базі латинки. Щоправда, невдовзі "на численні прохання трудящих" усі тюркські мови в СРСР перевели на абетки, розроблені на базі кирилиці. Але турки такого робити не стали.

Перехід на латинку, безперечно, сприяв євроінтеграції турків. Але були й негативні наслідки. Як розповів знайомий тюрколог, зараз заледве десять відсотків населення може самостійно ознайомитися з культурною спадщиною предків: арабську в’язь тепер мало хто розуміє.

Нова абетка  каталізатор чи фіксатор реформ?

Відоме висловлювання знаного французького політика: війна надто серйозне заняття, аби довіряти її військовим. Мабуть, те саме політики можуть сказати про мову й письмо, а на філологів готові зважати ще менше, ніж на військових.

На запитання, яка абетка краща, немає стандартної однозначної відповіді. Звісно, хтось обирає латинку з метою євроінтеграції. Натомість цілком вестернізовані в своїй більшості євреї навпаки повернулися до архаїчного "алефбету" і задля цього навіть перевчилися писати справа наліво.

Утім простежується одна важлива закономірність: перехід з однієї абетки на іншу ефективний, якщо стає завершальною стадією, а не прологом масштабних перетворень. Тоді він ніби фіксує нові реалії. Натомість провал або імітація фундаментальних реформ може дискредитувати й нову систему письма.

На жаль, треба визнати, що Україна не зуміла скористатися "вікном можливостей", яке відчинилося одразу після Майдану, і швидко провести масштабні перетворення. Правду кажучи, за теперішніх передумов успіх абеткової реформи в України видається доволі примарним.


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости