MENU

П’ять необхідних навичок, які дає американська освіта

4408 0

Писати зрозуміло, аргументувати свою думку та поважати інших – найцінніші навички американців

Будь-яка освіта дає не лише знання, але і навички, які потім використовуються в роботі та повсякденному житті. Наприклад, навчання на факультеті історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка допомогло мені розвинути короткотермінову пам’ять: після запам’ятовування до іспиту цілих книг, тепер, коли я як журналістка висвітлюю ту чи іншу подію, мені дуже швидко зібрати інформацію, запам’ятати і без запинки переповісти в прямому ефірі.

Також я навчилася дивитися на будь-який феномен – соціальний, культурний, чи політичний – в історичному контексті та полюбила читати історичні книги.

У США я навчалася в аспірантурі чи на магістерській програмі (graduate degree) на факультеті Журналістики Огайського Університету. Але навички, про які мова піде нижче, не є притаманними саме журналістам. Вони є універсальними, їх набуваєш завдяки американській та взагалі західній освіті. На деяких з цих вмінь почали акцентувати в сучасних українських школах, але вони були відсутні в радянських школах і більшість дорослих ними не володіє чи володіє погано.

До речі, вони не є поширеними і в інших країнах незахідного світу – нас, іноземних студентів, відправляли на спеціальні додаткові класи, аби ми їх опановували в пришвидшеному режимі. Втім, я вважаю, що сьогодні ці навички потрібні кожному, аби бути повноцінним членом сучасного, глобального суспільства.

Правильне розуміння тексту та написання зручних для розуміння текстів

В американських школах не замірюють із секундоміром, скільки слів на хвилину читає першокласник. Головне – розуміння тексту. Навіть предмет у молодших класах так і називається – Reading and Comprehension (Читання та розуміння). Під текстом для наймолодших будуть питання, які вимагають від дитини відповіді, хто є головним героєм, що він зробив та, головне, чому. А вже з другого класу дітей просять писати короткий зміст творів (summary).

Читайте також: У чому секрет шкіл Сінгапуру

Писати такі короткі конспекти від нас, іноземних студентів, вимагали на спеціальних додаткових уроках. Цікаво, що для мене та інших учнів зі Східної Європи в нашому класі це не було проблемою. А от для студентів з азійських країн це завдання було справжніми тортурами. “Як це виділити головне в тексті?” – не розуміли вони викладача. “Якщо б там було б щось зайве, автор би цього не писав!”

Школярів та студентів вчать читати та розуміти наукові статті, у першу чергу, –  соціологію та статистику. Що таке статистична вибірка? Чим середньостатистична величина вирізняється від середньозваженої? Як відрізнити якісне дослідження від неякісного? (Підказка – дивитися на методологію). І ми мали без кінця писати анотації наукових статей.

До речі, радянське “Що хотів сказати автор своїм твором?” я вважаю шкідливою вправою. Школярів таким чином вчили шукати соціально-політичний підтекст, який там міг бути, а міг і не бути – іншими словами, додумувати за автора. Краще розглядати те, що автор своїм твором зумів сказати.

У США також вчать писати максимально зрозумілі тексти. З першого ж абзацу – бажано з першого речення – читачеві має бути ясно, про що цей текст. Одна думка – одне речення. Один аргумент – один абзац, де в першому реченні аргумент наводиться, а в решті – підкріплюється. У журналістській статті усе головне – хто, що, коли, де, чому і як (принцип 5 W + H – who, what, when, where, why, and how) – на початку.

Чітка структура тексту спрощує розуміння і економить час. Американські викладачі нам пояснювали, що не обов’язково повністю читати наукові статті – можна тільки перші речення в кожному абзаці. У крайньому випадку достатньо ознайомитися з анотацією. Так само газету можна переглянути всю, а уважно прочитати – 3-6 статей, аби бути в курсі основних подій.

Звичайно, що не всі ці принципи розповсюджуються на художню літературу та поезію.

Презентація

“Перше, чого вас навчать в американському університеті, – сказала нам, одержувачам стипендії на навчання в США, на орієнтації в Києві колишня випускниця, – виступати з промовами, де завгодно і на будь-яку тему”.

І це правда. Робити презентації американські учні починають вже з другого класу. І це не переказ глави з підручника, а самостійно підготовлений текст, який самому хочеться, аби уважно вислухали.

У мене з публічними виступами проблем ніколи не було – в групі продовженого дня у першому класі вчителька ставила мене до дошки, аби я розважала казочками, які я на місці вигадувала, однокласників – але якісь додаткові прийоми в американському університеті я все ж засвоїла.

Наприклад, поставити на початку виступу аудиторії питання чи розповісти історію. Сказати зразу, яка мета виступу та про що саме в результаті дізнаються слухачі. Кожні 7-10 хвилин – жарт. Дивитися то на одного слухача, то на іншого. Загалом на цю тему написано безліч книг, і, якщо є що говорити, техніку засвоїти не важко, але важливо нею і не нехтувати.

До речі, багато хто навіть у Штатах вражений красномовством школярів, які пережили стрілянину у флоридській школі, а тепер виступають за обмеження обігу зброї. Так їх цьому вчать в школі! Ми, в Українській редакції Голосу Америки, багато разів помічали, що американці, яким ставиш на вулиці питання, можуть і не володіти темою, але все одно щось скажуть на камеру – впевнено і завершеними реченнями.

А в Україні навіть експерти, які говорять на знайому для них тему, часто з труднощами пробираються до основної думки через хащі зайвих слів та звуків.

Швидке друкування на комп’ютері

В американських університетах значну частину бібліотек займають столи з комп’ютерами, за якими студенти працюють над письмовими роботами. В перший раз, відкривши Word і почавши друкувати, я раптом відчула, що інші відвідувачі припинили свою роботу і дивляться на мене. У чому справа?! Подивилася в дзеркало – з обличчям все ОК. Одяг - теж на місці. Все, що має бути застібнуте - застібнуте. Раптом до мене дійшло – я друкувала двома пальцями. Всі інші – зі швидкістю професійної друкарки.

“Ти так довго не протягнеш”, – зробила висновок моя наукова керівниця. Вона порадила негайно йти в лабораторію, де стояли комп’ютери зі спеціальною програмою для опанування швидкого друку. Там я знайшла інших бідолашних іноземних студентів без правильної “розпальцовки” для клавіатури. Усіма десятьма пальцями я так і не навчилася друкувати, але все одно роблю це набагато швидше, причому англійською в мене виходить краще, ніж українською. І це дійсно важливо. Нам на тиждень, в середньому, треба було писати 30-40 сторінок різноманітних письмових робіт.

У США дітей вчать друкувати вже в школі. Американська журналістка Меган Келлі (FOX, NBC) у своїх мемуарах писала, що мама змусила її взяти класи з швидкого друку двічі. І, частково, саме цьому навикові вона завдячує кар’єрними успіхами – спочатку в юриспруденції, а потім – на телебаченні.

З пропозицією запровадити в українських школах класи швидкого друку до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, під час його спілкування з українською діаспорою, звернулася тоді 10-річна дівчина Міла Ламах, яка тимчасово проживала з мамою у Вашингтоні. Прем’єр, мені здалося, її не зрозумів.

Абсолютне табу на плагіат та списування

Найлегший спосіб вилетіти з університету чи зруйнувати свою кар’єру на Заході – це видати чужі думки за свої, списати чи іншим способом махлювати. Американські студенти і так це знають, а нам, іноземцям, про це весь час нагадували. Існують програми перевірки наукових текстів на плагіат (до речі, одна з найпопулярніших розроблена українцями) і немає нічого гіршого, ніж бути спійманому на плагіаті. Ходити в піжамі – можна, сперечатися з викладачами – можна, списувати – ні.

Велика увага в американській освіті приділяється роботі з джерелами, правильному їх позначенню в тексті, а також – навичкам перефразуванню. Довгі цитати не вітаються, а при переповіданні чужих думок власними словами все одно треба посилатися на їх автора.

Навіть у третьому класі при підготовці презентації про бульдогів мій син мав зазначити джерела. Він написав “Інтернет”, що зійде для дев’ятирічної дитини, але далі буде вимагатися більша конкретика.

Зараз в мене це вже настільки сидить в підкірці, що я починаю панікувати, навіть коли раптом хтось реагує на чужу статтю, яку я розмістила в своїй стрічці в Фейсбук, як на мою власну.

Читайте також: Коли важливість цілісної освіти у школі не розуміє навіть її директор

Вміння дебатувати – логіка та повага до опонента

У США з наймолодших класів дітей вчать формулювати, представляти та захищати свою позицію. І робити це так, аби не посваритися з опонентом.

Найулюбленіші заняття мого сина в школі – "сократичні" семінари. Їх головні принципи, як пояснили нам на батьківських зборах, – структурованість, застосування правильних логічних прийомів і гнучкість. Діти звертаються один до одного на містер і міс та вчаться опонувати надзвичайно ввічливо.

Також розбирають, які аргументи можна використовувати, а які – ні. Припускаю, що “всі так думають” або “завжди так було” – не аргумент. Звичайно, що формальні закони логіки вивчають та навчають ними користуватись вже у старшому віці. І головне – дітей вчать не боятися змінити свою точку зору, якщо опонент має кращі аргументи!

Дебати у США – це і частина навчального процесу, і вид позашкільної діяльності у вигляді клубів дебатів. В університеті нам, звичайно, висновки власних досліджень теж треба було захищати перед рештою курсу і професорами – грамотно і без агресії.

Вміння дебатувати взагалі у США, де професія юриста є надзвичайно престижною, а суд – це практично вистава, дуже цінується. Але також цінується і вміння уникати дебатів там, де вони не потрібні. “Let`s agree to disagree” (погодимося у тому, що наші думки розходяться) – золоті слова в англійській мові.

Всі ці навички прищеплюють повагу до іншої людини, іншої точки зору та інтелектуального продукту, який цінується не менше, а часто навіть більше, ніж матеріальні об’єкти.

Звичайно, не всі американці достеменно володіють всіма цими навичками. Але критична маса людей робить це достатньо добре, і це дає можливість суспільству аналізувати та проговорювати різноманітні явища та зміни, уникаючи чи виправляючи крайнощі, а, також, повага до думок та ідей сприяє прогресу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Тетяна ВОРОЖКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини