MENU

Як прикрашали себе жінки за кіммерійської доби на заході сучасної України

2971 0

Мода – річ мінлива, але кожна жінка, за будь-яких обставин, свою природну вроду намагається підкреслити прикрасами. Так було у всі часи. За їх непогамовну впертість у цьому питанні, ми їх і любимо.

Не знаю, щоб мало б статися, аби жінка перестала звертати на свою зовнішність увагу і заглядати до дзеркальця. Подобатися усім, бути ефектною і неповторною – це її суть. І, щоби хоч в якийсь спосіб задовільнити оту непогамовну жагу жіноцтва до всього блискучого, яскравого і кольорового, чоловіки ще з давніх-давен значну частину своїх кровних, зароблених тяжкою працею грошей, віддавали на прикраси для своїх коханих і неповторних. 

Ба, навіть більше: простеживши пряму залежність настрою своїх благовірних від прикрас (бажано, щораз нових, яких в нікого іншого немає), чоловіки розбудували на тому бізнес, започатковуючи металообробні майстерні, вишукуючи майстрів-ювелірів з добрим художнім смаком і, нерідко ризикуючи власним життям подавалися в небезпечні військові походи чи подорожі за особливо цінним у всій цій справі – жовтим металом.

Так, звичайно, за давніх часів любов до прикрас починалася з не дуже примітних мідних, а згодом бронзових сережок у вигляді вербового листочка, якими прикрашали мочки вух, скроневих підвісок «S»-подібної форми чи простеньких за формою сфероїдальних намистин нанизаних у кілька рядів, які, будучи начищеними до блиску, ще здалеку привертали до такої жінки увагу «вганяючи» тодішніх чоловіків у свої мрії…

Читайте також: Що не так із нашими інтелігентами

Однак, з плином часу жага до виробів з благородних металів таки взяла гору, оскільки естетичні уподобання жіноцтва на прикраси теж проходили свою еволюцію: їх смаки до прекрасного ставали рафінованішими, більш витонченими.

І, тому, вже наприкінці пізньобронзового періоду (кінець ІІ – початок І тис. до нар. Хр.) потреба в золотих виробах на наших землях набрала небачених, до того, масштабів. Наприклад, саме тоді – в Карпатському регіоні – в Семиградді і Трансільванії, на повну силу запрацювали золотообробні центри, продукуючи пишно декоровані браслети, ажурні діадеми, шпильки найрізноманітніших форм, фібули-застібки та ін.

Уявлення про те, як у цю – кіммерійські добу прикрашали себе пані та панянки на заході сучасної України, чи не найкраще дають золоті Михалківські скарби з околиць Борщева в Придністровській частині Тернопільщини. Перший з них був знайдений 12 липня 1878 року, а другий – майже на тому ж самому місці – двадцятьма роками пізніше.

Серед виявлених тоді речей були: дві діадеми, нашийна гривна, чотири браслети, 12 фібул-застібок (в т.ч. чотири зооморфних), сім нашивних блях, дві пастових, одна скляна, одна бурштинова і понад 2000 золотих намистин, навершя ритуального жезла, чотири чаші та ін. Про речі, які потрапили в інші приватні руки, до останнього часу відомостей майже не було.

Для початку – кілька слів про те, хто і як віднайшов отой перший Михалківський скарб. Чи не найкраще про це оповів очевидець і, до певної міри, безпосередній учасник усієї цієї історії о.Антін Петрушевич, який у газеті «Слово» (Львів, субота (14) вересня, 1878. – ч. 93, с.1) подав наступний опис подій в с.Михалків поблизу Борщева на Тернопільщині: 

«…Після сильних липневих дощів осунувся край пагорба попри дорогу. Сільський пастушок помітив вимулені у ґрунті якісь блискучі предмети і кинувся з вісткою до матері. Та, піднявшись до того місця випорпала із землі близько 6 фунтів жовтого металу. З метою виручити за цю знахідку добрі гроші, жінка подалась до місцевого жида, але той запропонував дуже низьку ціну. Однак, вістка про знахідку вже дійшла до місцового війта та священника, які дали про неї знати поміщику сусіднього містечка Мельниці М.Борковському (який закупив з рук селян для Музею Дідушицьких у Львові більшу частину скарбу – М.Б.).

Лише тут виявилось, що згаданий метал не був «жовтою міддю», але чистим золотом без всяких домішок. Між тим, - продовжує о.А.Петрушевич, жидівське населення, довідавшись про відкриття скарбу, почало далі ритись в місці його віднайдення, думаючи позбирати те, що залишилось від багатого скарбу. Чи увінчались успіхом їхні пошуки – важко сказати…

Дуже шкода, що з останньої причини вже не одна важлива археологічна знахідка через свою цінність потрапила в пащу цього ніколи ненаситного Молоха…

В минулому місяці (серпень 1878 р.-М.Б.) у Львові були порозвішувані плакати з повідомленням, що Михалківський скарб виставлений у міській ратуші і його, за певну оплату, можна оглянути. Справді, – продовжує о.А.Петрушевич, у скляній вітрині на чотирикутному постаменті я побачив розвішані різного роду золоті прикраси, з яких діадема лежала на верхній частині постаменту…

Прийшовши вдруге, я почав описувати ці різнорідні золоті оздоби, які служили колись прикрасами для обидвох статей… Аж раптом почув я за собою строгий голос чиновника виставки, який підійшовши до мене сказав, що зарисовувати виставлені тут речі не можна, оскільки власник залишив за собою право їх першої публікації. Даремно я намагався розтлумачити тому наглядачеві, що виконувати рисунки я не вчився, а роблю лише опис тим речам зважаючи на їх зовнішній вигляд та призначення.

Після того, я сховав олівець у книжку, через якийсь час останній раз оглянув виставлений скарб і залишив виставку в надії, що зависливий його господар володіючи правом власності, обнародує детальний опис згаданого скарбу разом із рисунками» (Петрушевич, 1878, с.1).

Чому отой «зависливий господар» Михалківського скарбу десятиліттями (!) не публікував цього неперевершеного за своєю науковою цінністю зібрання коштовностей кінця IX-VIII ст. до нар. Хр., я подам окремим дописом згодом. 

Зараз же повернімося до тієї низки предметів з Михалківського скарбу, які, наймовірніше, могли належати жінкам. До таких речей відносимо два ажурно декоровані наручні браслети невеликих розмірів (див. світлину), а також вісім аркоподібних фібул з нанизаними на спинку пустотілими (в т.ч.прорізними) намистинами і в особливий спосіб прикрашеним щитком-приймачем.

Останній на всіх михалківських фібулах наслідує якийсь раніший за часом прототип характерними ознаками якого були симетричні вирізи з обох сторін щитка-приймача та вертикальне ребро жорсткості вздовж його осі (див. світлину). При цьому довжина фібул з Михалкова сягала 14 см при ширині близько 8 см.

Припускаємо, що вищезгаданий тип михалківських аркоподібних фібул був лише окремим елементом у значно складніших за формою нагрудних прикрасах, найбільш складні з яких могли налічувати до трьох фібул з’єднаних між собою «гірляндами» відповідно підібраних намистин (див. світлину – графічну реконструкцію Михайла Білика). До такого припущення спонукає, як видається, той факт, що голки у більшості михалківських фібул мають виразну дугоподібну вигнуту донизу форму (прогнутися вони могли так лише від додаткового на них навантаження), в той час як, скажімо, фібули аналогічного типу, розміру і навіть металу з угорського Фокору, мають прямі голки.

Натомість, голки михалківських фібул спеціально були зроблені довшими власне з урахуванням їх прогину під вагою нанизаних на них разків намиста. Виходячи із чисельності таких фібул в Михалковому, видається можливим говорити, про три комплекти, до складу яких могли входити багатоскладові нагрудні прикраси розглядуваного типу.

Про існування в центральноєвропейських областях на початку періоду раннього заліза подібного типу багатоскладових прикрас власне як нагрудної оздоби (в т.ч. із залученням «гірлянд» з нанизаних намистин або ланцюжків), свідчать численні знахідки. Причому, кількість фібул на одязі сягала чотирьох, три з яких розміщувалися на плечах і посередині [Reallexikon der Germanischen Altertumskunde,1994,p.474,Abb.94,1,3; р.465,Abb.92].

Аркоподібні фібули схожі до михалківських, на думку провідних фахівців, побутували у Південно-Східній Європі щонайпізніше до VІІІ ст. до нар. Хр. Про це свідчить відкриття схожого типу фібул на низці болгарських пам’яток, а головно – на Адріатичному узбережжі – з околиць Яньево біля сербського Косова і з Рудовці біля Орашаца в тій же Сербії, які так само – схожі за схемою, але, безсумнівно, менше декоровані, в порівняні з михалківськими.

В жовтні 1878 року проф..Львівського університету Б.Радишевський зробив металознавчий аналіз однієї намистинки з Михалківського скарбу, який встановив наявність в ній золота, срібла, міді і платини:

золота (Au)…………0,5030 або 82,56 %
срібла (Аg)…………0,10003 або 16,42 %
міді (Сu)……………0,00450 або 0,78 %
платини (Pt)………..0,00050 або 0,08 %
----------------------------------------------------
р а з о м : ……………0,60803 або 99,82 % (Hadaczek,1904,s.28).

За дев’ятнадцять років (поміж відкриттям скарбів 1878 і 1897рр) тогочасні власники Першого михалківського скарбу експонували його на різних виставках. Так, відразу після його знайдення – у львівській ратуші, восени того ж 1878 року – в Парижі; у 1880 році – на Міжнародному Археологічному з’їзді в Пешті; а у 1885 році – на церковно-археологічній виставці у Промисловому музеї Львова. Вивозили Михалківський скарб також до Відня з метою показати фахівцям і оцінити так несподівано набуті (майже за безцінь) дорогоцінності.

Читайте також: Традиційні українські прикраси знову в моді

Про справжню вартість Михалківського скарбу здогадувались вже тоді, але більш-менш точну оцінку їх вартості визначили згодом.

Так, наприклад, у листі В.Дідушицького від 11 лютого 1932 року до Міністерства Віровизнань і Громадської освіти у Варшаві йде мова, що «…як нинішній ординат Родинної ординації гр..Дідушицьких, а отже й власник Музею ім. Дідушицьких у Львові, пропоную до прибдання т.з. Михалківський золотий скарб, таким, яким його нині посідає наш Музей, згідно з описом, поданим у праці проф. д-ра Кароля Гадачека «Михалківський золотий скарб»…

Ціну купівлі визначаю у 3.000.000 зл.пол. у золоті» (зазначу, що три мільйони зл. пол. золотом на той час було еквівалентом 506 кг золота). Однак, і ця сума не була тою ціною, в яку оцінювали Михалківські скарби.

Скажімо, вже через рік на Міжнародному з’їзді істориків у Польщі всесвітньознаний історик і фахівець стародавнього мистецтва М.Ростовцев оцінив Михалківські скарби в межах від 3 до 7 млн. швейцарських франків, що станом на 1933 рік становило більш як дві тони золота (2032 кг).

В цілому, комплекс жіночих прикрас з Михалкова є не лише фантастично цінним раритетом для наукового вивчення але й прямим віддзеркаленням естетичних уподобань нашого жіноцтва 2700 тисяч років тому.

Не блиск золота, не дивовижне хитросплетіння ліній і візерунків дивує в михалківських прикрасах.

Дивує те, що, попри наш одвічний скептицизм до свого рідного (переданий, невідомо ким, ген меншовартісності), дністрові кручі все ж зберегли для нас пам’ятку, якою б вважали за особливу честь володіти найбільш поважні музейні установи світу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Микола БАНДРІВСЬКИЙ


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости