Дорогий Святий Миколаю!

…Я не знаю, чи була я чемною в цьому році. Певно, що ні, а може, і так. Коли ти дорослий, важко знаходити хоч якусь однозначність.

От в дитинстві все просто: прибрав у кімнаті – молодець і чемний, обізвав Оленку "жабою" і сварився при бабусі – поганий нечема. А в дорослому житті, іноді щоб бути чемним, треба пересваритися з сотнею чужих бабусь, обізвати когось жабою, і навіть встигнути побажати найгіршого кінця одному миршавому чужому вождю. І на фоні цього прибирання кімнати – це вже майже не чеснота.

Читайте також: У Великій Британії знайшли лист до Санта Клауса, якому 120 років

Чемність у сьогоднішньому житті – майже завжди марнота. Адже в поняття чемності вкладають покору й ненасилля. Де б ми були, якби й далі бездумно корилися? Можливо, тільки завдяки тим славетним нечемам, які беруть на себе силу й волю захищати Україну на всіх фронтах, я маю можливість писати українською, говорити українською, ростити дитину, яка вже не знає іншої відповіді на запитання: "Хто ти?" – вона без затримки відповідає: "Я – українка". Де б ми були, якби нетерплячі нечеми не почали виганяти московських попів?

Я не знаю, Миколаю, кому вони служать. Я навіть не знаю, чи є серед них ті, кому можна відкривати душу, щоб туди замість серця не вклали "методички кгб"? Але стільки злості, стільки років жаху й обману, як із їхнього табору… це ж точно не діяння Бога Великого. А може, я помиляюся?

Сумнів. Коли ти стаєш дорослим, одразу починаєш сумніватися… Уберегти зачіску чи вдягти шапку, бо лікувати гайморит, то дуже дороге й неприємне задоволення? Оленка зробила поганий вчинок, бо такими були життєві обставини, чи зі злості? Куди подіти власну злість, коли читаєш сухі цифри звіту з ООС, а в тебе аж зводить щелепи? Кому вірити, а кому довіряти? Чи є десь там у просторах чи позапросторах ти, святий Миколаю, чи тебе теж вигадали маркетологи? Я більше не вірила, ніж вірила. Навіть свої думки й рішення ставила під сумнів, адже з чогось треба робити роботу на помилках. Для цього треба розуміти, де й коли я зробила хибний крок.

Читайте також: Ну, привет, Дед Мороз – Зоя Казанжи

Я не можу бути об’єктивною до себе. Тому ти вже там зі своєї величі сам якось виріши: до кого мене віднести та що мені покласти в ту ніч під подушку. Але раптом ти вирішиш, що я була достатньо чемною та будеш нести мені подарунок…

Принеси мені міцності духу. Я не знаю, у чому вона буде, але ця війна, вона не тільки за нашу територію й за наших людей – вона за наші душі й за наші помисли. Тому дай мені тієї сили духу, щоби бути достатньо впертою і затятою у цій боротьбі.

Дай мені віри. Віри в себе й віри в людей. Я страшенно втомилася розчаровуватися, так, що аж перестала зачаровуватися. І лиш поодинокі вчинки хороших людей повертають віру в те, що світ цей прекрасний і за нього варто боротися.

І дай нам миру. Але не такого миру, де компроміси заїдають і душать, і обсідають з усіх боків. Дай нам того миру, де ворог хоча б усвідомить свою ницість і підлість. Миру, де він і його поплічники будуть покарані. Миру, у якому люди матимуть змогу повернутися додому. Миру, з однозначним добром і однозначним злом. Миру, який єднає людей і дає їм сили й надію.

Миру, де навіть я розумітиму, що таке нині чемність.

З повагою, хто_зна_чи_чемна я.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram