Наприкінці цього року настане пора святкувань чергової річниці подій 1989-го, коли відзначатимемо неймовірну відвагу й лідерство поневолених країн від Балтійського до Чорного морів, які звільнилися від комуністичного ярма. Ці святкування, що відбудуться в найближчі місяці, цілком виправдані. Та майбутнє – захопливіше, ніж минуле, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Почнімо з Польщі, яка 30 років тому цього місяця усунула комуністів від влади шляхом вільного волевиявлення народу.
Це був політичний землетрус, хоча й не перший у Польщі – одній із найбільших і найсвавільнішіх країн кремлівської імперії. Поляки опиралися колективізації, зберегли католицьку віру й національну ідентичність, а також неодноразово повставали проти комуністичних правителів.

Лавина виборів у червні 1989-го привела до влади перший за 50 років некомуністичний уряд, що поклав край плановій економіці, відновив верховенство права й запустив процес інтеграції країни в НАТО і ЄС.

Читайте також: Сила долі: яким був воєнний стан у Польщі

Голосування також дало імпульс подальшому крахові комунізму, просунуло сусідню Угорщину до політичного плюралізму й перетворило країни в стагнації, як-от Східну Німеччину, на автоклави. Того року під час грандіозних демонстрацій у Чехословаччині люди скандували: "Не хочемо бути останньою дошкою в паркані!". Поляки мають право спитати, чи визнає й чи пам’ятає світ значення тих подій? Або ж чому Захід не виявляє достатньої вдячності?

Ці запитання виводять на поверхню чимало нюансів. Частково свідчать про егоїстичність поляків. Польща справді відіграла важливу роль, але так само й інші країни та окремі особи. Згадати хоча б відважність Андрія Сахарова, литовський рух "Саюдіс", Конгрес Естонії, Народний фронт Латвії, "Рух" в Україні тощо. Не проводяться ж Олімпійські ігри із внесків в історію.

Як британець, я це знаю добре. Одним із дражливих мотивів у політичних дискусіях моєї країни є псевдоісторичне "1940-го ми воювали самі". Справді, були однією з небагатьох європейських країн, не окупованих під час Другої світової війни. Однак зрозуміло, що легковажні заперечення внеску у війну інших учасників – від Греції до Норвегії й Польщі, що й казати про віддалених союзників, як-от Австралія, – обурює громадян цих країн.

Та у випадку з Польщею це питання також пов’язане із цілком виправданим відчуттям маргіналізації та зради. Захід нехтує роллю Польщі в подіях 1989 року із тієї ж причини, з якої забуває радянське вторгнення 17 вересня 1939-го, причетність до замовчування Катинської трагедії та провалу Варшавського повстання, а також передачу Польщі під радянську владу в Ялті.

Читайте також: Добра й погана новини до десятиріччя Східного партнерства

Цей наратив завжди був нездоровим. А тепер – застарілий. Захід не нехтує Польщею. Вона частина Заходу. Для більшості людей, народжених після 1980 року, такі поняття, як "Східна Європа" й "колишні комуністичні держави", так само абсурдні й недоречні, як розмови про "колишню Австро-Угорщину".

Так, Польща стає провідним військовим партнером США в континентальній Європі. Поляк Дональд Туск очолює нині Європейську раду – це одна із двох найважливіших посад у Європейському Союзі. Із 1989-го економіка держави зросла втричі. Польща виявилася єдиною розвиненою країною, що не пережила рецесії за останню чверть століття. Польща побудувала сильні інституції та надійне громадянське суспільство, успішно інтегрувавши близько мільйона мігрантів, здебільшого з України. Внутрішні політичні чвари можуть відволікти від цих здобутків, та головне, що Польща ще ніколи не була заможнішою, сильнішою, щасливішою й безпечнішою, ніж зараз.

На щастя, те саме можна сказати про інші колись поневолені держави, що святкують власні внески в події, річниця яких відзначається цьогоріч.

Кожна країна може й має аналізувати свою історію – з гордістю й соромом. Однак теперішнє – значно важливіше, а майбутнє – значно захопливіше. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram