Популістська й націоналістична правиця в Європі намагається створити враження, що виступає за захист і поширення демократії проти "далекої від народу" політичної еліти, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

Цим вона відрізняється від своїх історичних предтеч 1920–1930 років, які відкрито агітували за ліквідацію демократії. Однак нова "модернізована" правиця по суті хоче того самого, що й тогочасні вороги демократії. Навіюючи думку про те, що інституціоналізована, репрезентативна демократія – це система для придушення справжньої волі народу, вона підважує фундамент демократичного устрою.

Читайте також: Політика стає геть іншою: популізм – квола спроба відповісти на нове невідоме

Поборники жорсткого Brexit називають вільно обраний парламент "ворогом народу", а прем’єр Борис Джонсон представляє себе голосом і виконувачем істинної волі народу проти демократично легітимованих депутатів, які цю волю начебто фальшують. Інакодумців у власній партії він таврує "зрадниками" і в стилі авторитарного фюрера нашвидкуруч викидає з партії. У Німеччині праворадикальна АдН послуговується спадком "мирної революції" в НДР 1989–1990 років, переймаючи гасло "Ми народ", і навіює думку про те, що парламентська демократія Федеративної Республіки утискує населення так само, як колись диктатура державної комуністичної політсили – Соціалістичної єдиної партії Німеччини.

Гасло "Ми народ" у спротиві проти держави СЄПН було справді демократичним. Населення, повністю виключене із ухвалення будь-якого рішення про свою долю, повідомляє тим тоталітарним правителям, що більше не терпітиме позбавлення голосу й безправності. Те "Ми", що таким чином декларувало себе "народом", аж ніяк не вимагало гомогенності закритого колективу з єдиними переконаннями. "Народом" у сенсі єдності сприймало себе чимало різних повсталих індивідів лише на противагу диктатурі, яка однаковою мірою позбавляла їх елементарних прав. У цьому спільному спротиві автократичному пануванню об’єдналися різноманітні, ба навіть протилежні напрями, інтереси й світогляди. Після усунення диктатури цей об’єднаний "народ" знову розпався на конфліктні політичні, соціальні та ідейні групи, а також на окремих індивідів.

Натомість у демократичній правовій державі гасло "Ми народ" перетворюється на вислів антидемократичного, колективістського, а отже авторитарного світогляду. Захоплення гасла односпрямованою, невповноваженою жодною політичною легітимацією меншістю накидає думку, що "народ", нібито й сповнений єдиною волею, стоїть над правом і складним інституційним досягненням компромісу між найрізноманітнішими інтересами й потребами. Цей компроміс між суспільними силами, які прагнуть у протилежні напрямки, може реалізувати лише репрезентативна, гарантована нормами правової держави й незалежною юстицією демократія, а не (як вічно говорять) "пряма демократія". У демократії "народ" не може правити безпосередньо, а лише через верховенство права, яке захищає всіх громадян і, отже, якому підпорядковуються всі громадяни.

Читайте також: Німеччина залишається єдиною відносною партнеркою України в нормандському форматі

Німецький письменник Ґеорґ Бюхнер у своїй драмі  про французьку революцію "Смерть Дантона" ще на початку ХІХ століття показав, куди приводить інтерпретація "народу" як нібито наділеного єдиною волею й артикульовуваного єдиним голосом "колективного цілого". В одній зі сцен розлючена маса хоче лінчувати перехожого, якого вважає аристократом. Хтось із провідників вигукує: "Ми народ, і ми хочемо, щоб більше не було закону, а відповідно ця воля і є закон, а отже, іменем закону, закону більше немає, тому й треба забити його до смерті!" Якщо гадана "воля народу" може лютувати без каналізування, контролю та стримування інституціями репрезентативної демократії, обов’язковими законами й поділом влад, то постає не "істинна демократія", а беззаконне свавілля.

Тому до політиків і будь-якого політичного напряму, які заявляють, що лише через нього чи через них говорить автентичний голос "народу", доцільна надзвичайна недовіра. Це стосується не лише правих популістів і націоналістів, а й лівих, "лібертаріанських" і "прогресивних" лідерів, які теж радо роблять із себе спасителів утискуваних народних мас із ярма "абстрактної" й лише позірно демократичної "системи". Насправді "народ" у вільному суспільстві складається лише з індивідів із особистісними волями. Єдністю цей народ стає лише символічно в питанні забезпечення й послуговування правами, які однаковою мірою доступні усім.

Це дуже добре відображено в Конституції Сполучених Штатів Америки, Преамбула якої починається відомими словами: "We the people…" Слово "people" має в англійській мові подвійне значення: це означає і "народ", і "люди". Отже, "народ" у цьому сенсі – це сума всіх індивідів, які об’єднуються задля встановлення порядку, в якому забезпечено індивідуальні права всіх, однак який залишає "людей" у їх різноманітності й окремішності. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube