Я не можу без сліз дивитись на надію в їхніх очах і їхній відчай, на їхніх жінок і підлітків, на кров на їхніх обличчях. І не лише через солідарність, співчуття чи безсилля допомогти, але і тому що щодня бачу, як ми нехтуємо свободою, яку нам здобували з такою ж надією. Яку ми ж і здобували з такою ж надією.

Ми кидаємо її під ноги на передвиборчих ярмарках марнославства.

Ми плюємо їй в обличчя, коли миримось з побутовую корупцією.

Читайте також:  В ООН засудили насильство під час протестів у Білорусі

Ми сміємося з неї, коли дозволяємо ворогу підказувати нам умови використання нашої мови.

Ми показуємо їй язика, вдаючи, що у нас працює правоохоронна система.

Ми тикаємо їй дулю, коли забуваємо про тих, хто потребує підтримки і захисту.

І кожному, хто піде на компроміси з сумлінням і гідністю на осінніх виборах, має снитися біль тих, хто здатен на жертву заради життя без страху і озирання. Кожен, хто продається, байдуже, за мільйон чи за сотню – відщіпує шматочок свободи.

Читайте також: Віталій Портников: “Майданів без політиків” не буває

Але до кого це я? Тим, хто тримає для нас свободу на своїх плечах, нагадувати не потрібно. Ті, хто обере угоду з совістю, знайдуть собі виправдання. А решті завжди можна пояснити, що омон не звірі, а ситий шлунок сьогодні краще, ніж право на вибір завтра.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram