Я вже колись розповідав про сестер із Донбасу. Одна – переселенка, її син – у добровольчому батальйоні, мав поранення. Друга – в Донецьку. Її донька вийшла заміж за якогось моторолоїда з Росії, «опочленця». Телефонувала з весілля тітці, розповідала, як її наречений дійде до Києва, все там спалить і вб'є її двоюрідного брата.

Ну так от. Дзвонить ця мадам, дружина Гугнявого чи Прищавого, чи який там викличний може бути у «героя "Новоросії"», до своєї хунтотітки, і жаліється, що вагітна, а чоловікові два місяці зарплати не платять. І що Україна мала б уже якусь допомогу їй платити, бо «ми ж уже 2 месяца нє стреляєм».

Не знаю, для чого це вам розповідаю. Мала б бути якась мораль у цій історії, та історія аморальна. Тому просто побажаю вам на добраніч, шановні хунтани, хунтанки і маленькі хунтенята!