Чотири історії.

Перша.

Перед новим роком один з наших українських постачальників написав листа що не зможе відвантажувати продукцію для українських користувачів, бо має велике передноворічне замовлення з Росії.

Читайте також: "Всё, что хоть как-то связано с Россией, нам враждебно", – Колумбет

Друга.

На минулому тижні прийшли контентщики та запропонували відновити нашу рекламу в ВК. Аргументуючи це тим, що в українському сегменті велика кількість тих, хто користується ВК.

Третя.

В п'ятницю на зустріч приїхав менеджер фірми яка продає в Україні хірургічні товари з Росіі. Хотів продавати їх в нашій мережі. 

Питаю:

- І давно ви їх продаєте?

- Років з десять.

- А останні роки теж? Як Імпортуєте?

- Так само. На пряму. Попит зберігся.

Четверта.

На вихідних, після тривалого часу включив ТБ і з подивом дізнався, що мій провайдер за 40 гривен на місяц дає доступ до якоїсь шаленоі кількісті російських каналів.

Виникають питання.

1. Нафіга ти продаєш в Росію свій товар, якщо твої потужності не достатні навіть для задоволення потреб України.

2. Нафіга ви й до тепер ходите в ВК, якщо є аналогічний за суттю та набагато кращі за формою соціальні мережі світової якості.

3. Нафіга купувати російський хірургічний інструмент якщо він не найдешевший і не унікальний. Є аналогічний пакистанський, китайський і навіть деякі аналоги українського.

4. Нафіга ви щось забороняєте законодавчо, якщо навіть офіційні провайдери послуг телебачення плюють на ці ваші заборони. За вонючі 40 гривень на місяць.

Читайте також:  О законопроекте "Купуй українське" и ProZorro

В усіх цих чотирьох випадках ми в першу чергу не поважаємо самі себе.

Ці сумні історіі не про когось іншого - це про нас.

Нашу гідність, наші принципи, наші рішення, нашу повагу до самих себе.

На жаль. Ніякими законами і заборонами не можливо навчити поважати себе і свою країну.

Їм з-за порєбріка сруть на голову, а вони продовжують цілувати дупу яка сре.