Після гельсінської зустрічі президентів США та Росії минуло вже чимало часу, проте її наслідки стали набувати більш-менш чітких обрисів лише зараз. І ці наслідки виявилися не зовсім такими, яких більшість чекала спочатку.

«Побачення королів для астрОлога – зловісний знак, і він обіцяє біду, як поєднання Марса і Сатурна», — писав колись сер Вальтер Скотт. Відтоді минуло майже двісті років, королів подекуди, хоча й не всюди, замінили президенти, але від їхніх побачень чекати добра як і раніше не доводиться. Королі під час зустрічей мають звичку між собою про щось домовлятися, але рідко — про щось хороше для їхніх підданих. Для сучасних політичних астрологів це слушна нагода давати зловісні пророкування.

Зустріч Трампа й Путіна 16 липня у цьому сенсі виявилася еталонною — у Гельсінкі Марс і Сатурн зблизилися на мінімально можливу відстань. Згадаймо, що незадовго до цього рандеву Дональд Трамп висловився про американське визнання російського захоплення Криму як про щось сумнівне, але все ж можливе — й усі астрологи, особливо українські, почали пророкувати всілякі лиха.

Читайте також: Eurasianet: Кто может выиграть от торговой войны США и Китая

На перший погляд, передбачені капості не змусили себе чекати. 25 числа представник Кремля Юрій Ушаков підтвердив, що президенти на своїй зустрічі обговорювали можливість проведення референдуму на окупованій Росією частині Донбасу. Здавалося б, Путін у цьому питанні вже домігся свого. Втім, сам кремлівський чиновник додав: «Ця пропозиція обговорювалася, на разі реакції немає».

Однак пан Ушаков тут не цілковито щирий. Реакція є, от лише не зовсім така, на яку чекали у Москві. Помічник Трампа Гаретт Маркіс недвозначно заявив: «Адміністрація не розглядає можливість проведення референдуму на сході України». А набагато визначніша постать, держсекретар США Майк Помпео (між іншим, креатура самого Трампа) висловився про бесіду президентів наступним чином: «Вони обговорювали Україну. Не знайшлося великої кількості пунктів, за якими їхні думки зійшлися». Кажучи просто, в Гельсінкі лідери двох країн не дійшли якоїсь певної значущої згоди.

Щобільше, після цієї зустрічі Вашингтон почав робити дипломатичні кроки у бік, протилежний від Москві. Вже 26 липня стало відомо, що Трамп переніс заплановане на цю осінь запрошення Володимира Путіна до США на 2019 рік. Його помічник Джон Болтон прокоментував рішення свого шефа так: «Трамп вважає, що наступна двостороння зустріч із президентом Путіним має відбутися, коли закінчиться «полювання на російських відьом». Тому ми погодилися, що це станеться наступного року». Або, у будь-якому разі, не раніше наступного року — додамо ми від себе. Судячи з усього, Трамп розуміє, що наступна зустріч із Путіним дасть до рук  його ганьбителів (а таких на американському політичному Олімпі більш ніж достатньо) занадто сильні козирі — й заради того, щоб цього не сталося, готовий ризикнути навіть дружбою з російським лідером.

Що ж сталося 16 липня у Гельсінкі? Можна припустити, що в цьому славетному місті хитрун Володимир Путін перехитрив сам себе, потрапивши до власної пастки.

Так, він зміг домогтися зустрічі з Трампом на власних умовах. Мало цього, на переговорах саме він виконував соло, а Трамп підспівував. Російський президент, висловлюючись вульгарно, зумів «нагнути» свого американського колегу. Згідно з кримінальними, «пацанськими» уявленнями, що панують у нинішній Росії, це — гучна перемога, справжній тріумф.

Але перемога стала поразкою. Американці — дивний народ: їм чомусь не подобається, коли їхній президент танцює під дудку іншої держави. І нинішній мешканець Білого дому опинився у надзвичайно скрутному становищі, змушений постійно виправдовуватися. Майже анекдотичним виглядає випадок із пропущеним «не». Нагадаємо: у Гельсінкі, кажучи про зовнішнє втручання в останні вибори, Трамп заявив: «Я не бачу причин, чому це могла б бути Росія». Повернувшись на батьківщину, він, відповідаючи на лавину критики, стверджував, що у фінській столиці просто обмовився, насправді маючи на увазі: «Я не бачу причин, чому це не могла б бути Росія». Мабуть, такий аргумент набагато доречніше звучав би в устах підлітка, що нашкодив, ніж президента провідної світової держави.

Отже, зараз Трамп та його команда змушені всіляко очищати себе від обвинувачень у змові з Путіним. Спосіб же для цього існує лише один: якомога активніша антиросійська політика. Сам Путін у Гельсінкі не залишив Трампу жодного іншого можливого шляху.

Реакція американської адміністрації не змусила себе чекати. Про перенесення візиту Путіна до США вже йшлося, проте були й інші кроки. 25 числа Держдепартамент опублікував «Кримську декларацію», де підтверджувалося, що Вашингтон вважає Крим невід’ємною українською територією, а Росія, захопивши його, порушила статут ООН. А глава цього відомства Майк Помпео проголосив, що США ніколи не визнають анексію півострова, здійснену РФ.

Безумовно, всі ці заходи — виключно дипломатичного характеру, про події на якомусь іншому рівні на разі не йдеться.

Відзначимо лише, що у цій дипломатичній грі уявна перемога Путіна перетворилася на справжню поразку. Між іншим, щось подібне сталося і після обрання Дональда Трампа президентом США. Але в Кремлі, очевидно, з тодішнього уроку жодних висновків не зробили.

Читайте також: Поцелуи Трампа дорого обходятся России

Чи могла дія розвиватися інакше? Зараз це видається вкрай сумнівним — але, як відомо, мудрий по шкоді.

І все-таки слід взяти до уваги, що тут йдеться про чиїсь персональні симпатії, антипатії, прагнення, амбіції. Задіяно було такі сили, перед якими окрема особистість — навіть та, що стоїть на чолі держави — мало що означає.

Зараз США лідирують на планеті. Отже, ця держава зацікавлена ​​у збереженні принципів, що лежать в основі нинішнього світового порядку. Зокрема, йдеться про принцип непорушності кордонів, на який Росія зазіхнула 2014 року. Навіть якщо президент вирішить діяти всупереч національним інтересам — держава складається не з нього одного, є й інші сили. Президента, як у відомому анекдоті, «тут-то и поправят».

Росія має іншу позицію. При всьому своєму багатстві й військовій могутності вона все одно залишається аутсайдером — але з великодержавними амбіціями. Тому вона прагне ревізувати цей порядок, можливо, навіть ціною нової світової війни.

Сказане виключає будь-який принциповий компроміс між цими країнами. Можна сперечатися про те, чи наполовину є повною склянка чи наполовину порожньою — але вона не може одночасно бути і цілою, і розбитою.

Звісно, йдеться лише про принциповий компроміс. З якихось окремих питань Вашингтон і Москва домовлятися можуть і будуть. І лише від самої України, від твердості її позиції залежить, чи стане вона проходити за категорією «важливе» чи «дрібниці».

Але Марс і Сатурн, схоже, будуть розходитися дедалі більше. Нічого особистого — просто гравітація.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram