Пам'ятаю, коли були малими, то найбільше роботи було влітку. Мусили періодично перевірити, чи достигають яблука та грушки в садах сусідів. Треба було по кілька разів на день збігати на річку або чкурнути аж на стави. а ще мали назбирати суниць, посмакуватити кваском чи бучиками.

Читайте також: Холодний душ. Що вириває нас із теплих обіймів дитинства

Поїсти часу не мали. Забігали до стодоли, де в діжці зберігався смалець, перед тим врізали в коморі здоровенні байди домашнього хліба, ложками добували із дна діжки поклади шкварків, накладали їх на байди. На городі вимикали цибулину й поспіхом апетитно жерли, часто біжучи.

Увечері бабця заходила до стодоли й вечір рвав її розпачливий зойк:

– Йой! А курва їх мать, кури знов смалец подзьобали!

Ми, дорвавшись до теплої зупи, апетитно сьорбали, втупивши погляди в миски. А бабця старалася не дивитися в наш бік.

Читайте також: Хто зберігає наше дитинство

Вона прекрасно знала, що то за кури. По-перше, сліди дзьобів і ложки неоднакові. По-друге, кури ніколи не залишили би кілька ложок, устромлених у смалець.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram