Останнім часом якось побільшало прикладів, коли цілком не нейтральна медійна політика подається під маскою удаваної нейтральності.

Один із показових прикладів – український суспільний мовник, насамперед у його "телеверсії", яким він був за останній рік, до президентських виборів включно. Але про це я вже писав.

Читайте також: Як Facebook і Google визначають, який контент нам споживати, а який – ні

А ось іще кричуща інформація:

"... Близько 86% усього контенту в Top Stories, які найшвидше потрапляють на очі англомовним споживачам інформації, походять лише від 20 джерел, 62% з яких мають ліволіберальний ухил. (...) Таким чином, ліволіберальну інтерпретацію будь-якої події читачі сприймають у 2,2 рази частіше/більше, ніж правоконсервативну інтерпретацію тієї самої події."

Насправді за цим тривожним явищем можуть стояти одразу два типи сил і постатей.

1. Щирі ліві ліберали, які щиро вважають свій світогляд "просто істинним", а його якнайбільше просування аж до затуляння ним інших світоглядів – "просто боротьбою істини проти неправди". Так ліберал перетворюється на монстра і зраджує власному лібералізмові, сам того не помічаючи. (Класичний приклад: "диктатура політкоректності").

Читайте також: Лібералізм: свобода як ідеологія чи постійний вибір

2. Політичні та бізнесові сили, яким просто вигідно прикриватися ліволіберальними настановами для досягнення своїх тактичних цілей. У цю гру можуть грати й окремі політичні партії, і представники великого бізнесу, й навіть Кремль і його європейські "друзі" (наприклад, щоб за будь-яку ціну зберегти за РФ місце в ПАРЄ).

Хай там як, тут є над чим замислитися. І в найближчі роки, гадаю, ця проблема стане ще нагальнішою.

Дякую Дмитрові Золотухіну за таку цікаву споживу для роздумів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram