Розмірковуючи про те, як змінилася антологія гумору за останні п'ять років, перше, що спадає на думку, жартувати стали набагато менше, пише Яна Вікторова у блозі для ВВС News Україна.

Очевидно, людина жартує і готова сміятися над жартами, коли впевнена у майбутньому або має відносно зрозуміле сьогодення. У всіх інших випадках ніякий рівень гумору не розсмішить.

Жарти про смерть

Що помітно відразу – жартувати стали над темою смерті. Тобто цілком нормально, коли говорять про смерть і померлих гранично відверто, іронічно, жорстко.

"Мруть пачками", "ці умрики" – це про тих, хто перетинає "кордон" з Україною і дійсно поповнює статистику з раптової смертності.

Самі про себе старі так відгукуються рідко, хоча запорука власного довгого життя якраз в умінні посміятися над парадоксом всієї ситуації.

Читайте також: Як та за що штрафують у місті – блог з Луганська

Якщо людина впала, посміхнулась і спробувала йти далі, то стрес від ситуації буде не таким великим. Зазвичай над старими сміються ті, хто набагато молодший або заробляє на старості – це все ранги представників нелегального бізнесу в "республіці".

"На підвалі"

З'явився іронічний вираз "на підвалі" як погроза і аналог того, що пройшов вже і Крим, і Рим.

Якщо розібратись глибше, то той, хто дійсно пройшов місцеві підвали, жартувати про них не буде і згадує цей досвід дуже неохоче.

І жартують зазвичай ті, кому здається, що від цієї долі вони застраховані на все життя, у кого в місцевих "органах" працюють хороші знайомі, від чого здається, що їм самим такі "неприємності" не страшні.

З'явився жартівливий вислів-погроза "давно на підвалі були" або "давно в нас не стріляли". Так кажуть про чиновників, що зарвалися, бюрократів або хабарників.

Цікаво, що і підвал, і обстріли трактуються як батьків ремінь в дитинстві – на якийсь час виховного впливу вистачить.

Новини і жарти про Україну

Навіть якщо це звучить парадоксально і з гумором, жарт в новині бачать в останню чергу.

Адже це теж новий аспект життя – заглибленість у себе, драматизація. Як би не було важко у дев'яності, люди жартували і сміялися з анекдотів, збирали і охоче їх переписували від руки.

Але ось вже де справжнє джерело гумору – так це єдиний місцевий телеканал. Основна і практично єдина тема для жартів – Україна. І жарти майже завжди злі, різкі.

Сумки в "ЛНР"

Місцеві журналісти підбирають будь-які крихти українських новин і підносять їх парадоксом світового значення. Але будь-який гумор – сфера досить тонка, вміти жартувати – то мистецтво.

І від цієї незграбності слова місцевих журналістів сприймаються як жарти над інвалідами, що, щонайменше, неетично.

Я про те, що жартувати можна по-різному, але про Україну завжди говорять або погано, або зі злою іронією, висміюючи будь-яку інформацію чи урядове рішення.

Крім цього намагаються жартувати над комунальними та дорожніми службами "республіки".

Але смішні не новини або жарти, а те, що проблема може існувати роками і десятиліттями, а висміювати її починають після скарги містян про екскременти в їхньому підвалі або фонтанах питної води на вулиці.

Читайте також: Блог з Луганська: "Про розведення говорять у кожному випуску новин"

Нібито до скарги проблеми не бачив ніхто, а самі місцеві журналісти прибули в Луганськ з Марса.

Кухонний гумор про армію

Ще одна тема для жартів – місцевий "уряд" і "армія". Це вже кухонний гумор, який дуже рідко виносять на люди. Навіть в обмовках на кшталт "а хіба у нас вже не мужик міністр охорони здоров'я? Баба? Був же мужик?!" – є певний гумор.

Простий "республіканець" не орієнтується в членах місцевого "уряду", в чинах і званнях. Зазвичай їх розрізняють як "бородатий", "ну той, який новий", "ну той, товстий" або "баба".

Навряд чи сам оповідач вкладав в такі описи нотку гумору, але сприймається все саме так. Особлива тема для жартів – перетин "кордону".

І знову тут потрібно сприймати все легко, з гумором, вміючи посміятися над тим, що відбувається з тобою.

"Труси на кордоні"

Ну, подумайте самі, чи може сучасна людина перетинати кордон годинами. Чекати годинами відмашки йти або їхати, а після бігти стрімголов, щоб випередити якогось старого або інваліда в черзі до наступного пропускного пункту.

І чи може сучасна людина проносити в трусах долари, в капюшоні сало, а під сорочкою ліки про запас?

Неважливо, буде це працівник фізичної праці або представник інтелігенції. Подруга вчитель розповідала, як ввозила з України в "республіку" якийсь запас продуктів для особистого користування, що вважається на "кордоні" контрабандою.

І щоб її речі не оглядали, вона придумала зверху в валізу покласти свою спідню білизну. І покласти не в пакеті, скромно сховавши від сторонніх очей, а вивернути, розклавши зверху на речі.

Коли на "кордоні" її як на зло попросили розкрити валізу, то чоловік, який оглядав речі, одразу відвернувся від розкладеної несвіжої жіночої білизни.

Читайте також: Блог з Луганська: піти за пенсією "в Україну" і не померти

Ну, хіба це не гумор? Мені цю історію приятелька розповідала як верх власної винахідливості – завдяки чиїйсь огиді вона привезла додому сир, каву та ліки. Сховала все це під власними трусами...

Сміх проти системи

Привід для жартів – винахідливість місцевих. Загальне співчуття тим, кого спіймали всупереч винахідливості.

Вид з правого берега Сіверського Дінця, який контролює Україна. З іншого боку – так звана "ЛНР", лінія розмежування проходить по центру річки. Однак представників "республіки" вже можна зустріти і на підконтрольному Україні березі.
Розповідаючи про когось, хто був змушений перепливати Сіверський Донець, не маючи документів, люди будуть сміятися.

У відповідь на місцеві телевізійні новини про те, що був затриманий заповзятливий громадянин, який торгує місцем у черзі перед МРЕО, люди знову будуть посміхатися – зазвичай такі розповіді сприймаються як історії про Ходжу Насреддіна, місцевого героя, який кинув виклик системі.

Водночас, жарти стали зараз сумними, а гумор дуже специфічним. Порівнюючи з тим, як ми жили п'ять років тому, можна впевнено сказати, що ми більше сміялися, а жартували сміливо, без страху, не маючи цензури на найдоступніше – сміх.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube