Ви коли-небудь спостерігали пильно за тими старими, хто приїжджає на контрольовану Україною територію за своєю пенсією? Не кидаючи вслід: "Понаїхали, в банк не зайти", а саме пильно, щоб вхопити всі деталі цих пенсійних туристів.

Моя мама починає хвилюватися за тиждень перед поїздкою. Її виїзди відбуваються раз на 59 днів, як і у всіх пенсіонерів, які перетинають лінію розмежування. Це містичне число. Зазвичай вона обводить кружечком ці дні виїздів "в Україну" в своєму календарі. Весь календар – суцільні кружечки. Серпень, жовтень, листопад – життя, поділене на дні перетину "кордону", життя, кратне числу 59.

Коли я питаю щось, мама завжди говорить: "Ну, додавай до цієї дати ще 56 днів, і ти дізнаєшся, коли мені їхати наступного разу". Чотири дні мама завжди бере з запасом на випадок довгих вихідних в банках, які можуть потрапити в ці 59 днів розриву між її поїздками.

Читайте також: Должна ли Украина платить пенсии жителям Донбасса?

До поїздки вона намагається переробити всі домашні справи - якийсь її особливий ритуал приготувань, зрозумілий тільки їй. Прибрати, перепрати все, завершити якийсь великий шматок справ на городі. І обов'язково розпланувати своє життя після поїздки – як життя до і після якогось важливого випробування, особливого кордону в її житті.

У мами особливий дорожній набір для таких турів, як і у кожного мандрівника: маленький ліхтарик з хорошими батарейками, який я купувала спеціально для неї (вночі з ним зручно вставати, щоб не будити інших постояльців хостела), механічний годинник з великим циферблатом і надійним ремінцем, плоска сумка для папки з документами і сітка-кошик для покупок, щоб було за версту видно, що в ній.

Дивний і місцями незрозумілий мені набір предметів. Ще вода – 0,2 літра на добу, кілька бутербродів, вологі серветки, пакет, ключі від будинку, гроші з запасом, ліки з урахуванням усіх можливих погіршень стану здоров'я.

Я думаю, це могло б бути грою – вгадувати по дорожньому набору туриста, куди він зібрався – в Грузію, в Португалію, у Чорнобиль. Я як раз розглядала фотографії друзів з цих місць. Вони багато і часто подорожують, цікаво, розгадали б вони по цьому дивному набору речей мету і місце поїздки мандрівника?

Особливий штрих – екіпірування. Хтось із жінок одягає лише штани – все-таки за цю добу потрібно буде безліч разів, нахилившись, сісти в мікроавтобус з високими сходами, ночувати в чужому домі часто на несвіжій постілі, переходити мости й гірки дивних переходів на кордонах.

У сумці – дощовик на непередбачений випадок погодного форс-мажору, тепла, але легка кофта і дуже зручне взуття. Іноді з собою беруть пакети на ноги або особливі накладки на взуття – в залежності від пори року – на осінь, щоб не промочити ноги, або зиму, щоб не впасти.

Речі повинні бути міцними й багатофункціональними – кофтою можна вкриватися в чужій хаті замість ковдри, на шарфі або хустці лежати, поклавши на подушку, щоб не відчувати запаху того, хто встав з цієї постілі перед тобою. І ще весь цей дорожній набір повинен бути максимально легким, тому що нести все доведеться на собі – а під час переходів через кордон кожен грам відчувається по-особливому.

Знаєте, соромно говорити про це, але важливий штрих в цих переїздах – білизна. Вона має бути новою. Саме це видає все те, до чого подумки готуються ці туристи за пенсіями – кожна з таких поїздок може стати останньою. Ніде і ні від чого не вмирають так часто зараз люди похилого віку, як від стресів через дороги-переходи. І не такий страшний сніг та дощ на шляху, як хвилювання, яке не дає спати вже за тиждень до заповітного дня-кружечка в календарі.

Крім набору зрозумілих тільки таким мандрівникам речей, є ще кілька негласних правил (нова білизна на випадок того самого сумного форс-мажору одне з них) – не їсти і не пити за 12 годин до виїзду, прийняти всі прописані лікарем ліки, дізнатися і перевірити ще раз прогноз погоди, щоб кофтина і дощовик були не зайвими (все-таки все це тягнути через усі кордони на собі), за тиждень до поїздки замовити собі місце в автобусі і місце ночівлі.

Читайте також: Письмо из Луганска: пока кто-то мечется в поисках лучшей жизни, другие уже стоят у руля

А після – видихнути... Обвести кружечком в календарі нову дату поїздки. Викласти з сумки всі свої "трофеї" – цукерки, сир, вершкове масло, ліки. Ні, все-таки це було не дарма. І ще намагатися не думати про всіх тих, хто помер в цих переходах. Всі ці дороги – та ще рулетка на виживання.

Це тільки в загальній масі здається, що їх – людей похилого віку – багато. А познайомившись ближче, ви зрозумієте, що з кожною поїздкою, з кожним цим кружечком в календарі хтось невидимий втрачається в дорозі.

Зазвичай, про таких кажуть пошепки: "Але ж була зовсім ще молода, їй не було навіть сімдесяти...". І хтось дістає з шафи нову білизну, збережену для таких ось особливих випадків, тому що ця поїздка може стати останньою, про що ніколи не кажуть наперед.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube