Ясна річ, що в ці дні про справу Саші Боровика не напише лише лінивий. Як уже видно з реакції соцмереж, лобовий удар критики буде спрямовано на Уряд і його очільника Арсенія Яценюка, в другу чергу - на міністра економічного розвитку Абрамовичуса. На жаль, зовсім мало людей йдуть далі коментарів про «кулю в лоб», не усвідомлюючи, що скандал навколо відходу Боровика унаочнює системні і процедурні проблеми української влади.

Українець, випускник Гарварду і топовий працівник глобальних корпорацій Саша Боровик усього лише 12 травня згадував у своїй колонці роботу в Чехії під час тамтешніх реформ: «Я був свідком драматичних змін у Чехії та вражаючої швидкості реформ на чолі з прем'єр-міністром Вацлавом Клаусом. Щосуботи він виступав перед народом для обговорення реформ і нового напрямку розвитку країни. Були важкі часи: середня зарплатня становила лише 100 доларів на місяць. Але людям обіцяли краще майбутнє. Тоді мені хотілося, щоб і мої співвітчизники отримали таку обіцянку». Заради цього він повернувся на Батьківщину, щоб стати Першим заступником Міністра економічної політики.

Але, як виявилося вчора, так ним і не став. Прес-служба Мінекономіки поширила таке повідомлення: «20 лютого 2015 року Саша Боровик був представлений як кандидат на посаду Першого заступника Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Тим не менш, пан Боровик не отримав остаточного призначення і, відповідно, ніколи не обіймав офіційної посади в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України. Протягом майже трьох місяців Саша Боровик був радником, оскільки він мав досвід з певних питань, за які відповідає Міністерство. Він брав участь у засіданнях і деяких напрямках діяльності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, але лише у якості радника. Таким чином, він не був остаточно призначений на посаду Першого заступника Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Пан Боровик повністю усвідомлював свій статус протягом усього періоду співпраці з Міністерством. Саша Боровик не обіймає і ніколи не обіймав офіційної посади в Міністерстві».

Сам міністр Абрамовичус відхід Боровика прокоментував у своєму твіттері: «Ми набрали 85 нових співробітників. Будуть кадрові помилки. Це життя. Історія з Боровиком тому лише підтвердження. Просто не спрацювалися. Ми рухаємося далі». І нарешті слова самого Боровика: «У мене немає вибору, окрім як покинути уряд. Сьогодні вони заблокували мою електронну пошту і сказали моїй команді, що я не повернусь».

Що в усій цій історії не так? По-перше, видно конфлікт, який обидві сторони намагаються приховати - Боровику заблокували електронну пошту й звільнили команду, а сам він 12 травня, за день до оприлюднення скандалу, опублікував пафосну патріотичну колонку, де ще раз розпіарив себе, свій міжнародний досвід і рішучі плани реформувати Україну. Додаймо факт, що за три місяці Боровика так офіційно й не призначили на посаду, а значить - весь цей час тривали підкилимні ігри і внутрішня боротьба.

Хто має рацію в цій ситуації, сказати важко чи й зовсім не можливо. Гарвардська освіта не може бути для суспільної думки індульгенцією від усього. Але все ж треба визнати, що наша державна машина може задушити найкращі ідеї, погасити найдіяльніших людей. І раз Саша Боровик - як у знущальному коментарі заявило Мінекономіки - не працював офіційно на українську державу, то хай ті, кому ми з вами платимо зарплатню із податків - Абрамовичус і Яценюк - пояснять: чому людину з освітою світового рівня, яка повернулася на Батьківщину і прийняла українське громадянство, так і не було офіційно працевлаштовано?

Оскільки ці панове ‒ як шулери ‒ радісно відрапортували, що їм вдалося покласти Боровика на лопатки формальними галочками і відсутністю наказу про працевлаштування на посаду, то хай звітують самі: чия це недбалість, що за три місяці економіст світового рівня так і не отримав повноважень? Хто оплачував його працю, якщо він офіційно не працював, невже отримував зарплатню в конверті?

Совковий за своєю природою конфлікт показав, що нова влада не гребує жодними методами. І єдиний спосіб відучити її від цього - бити по руках кожного разу, коли вмикається принцип «я начальник - ти дурень» й вимагати офіційного звітування. Світла бояться навіть мікроби, тож саме світло суспільної уваги має випалювати мікробів совка з кабінетів української влади.