Візити журналістів до нинішньої армії - явище звичне. Якщо до бойової частини ще можуть не пустити, то "учебка" відкрита для таких відвідин. Радіо, газети, телебачення. Сюжети про навчання, умови перебування мобілізованих, навіть про "аватарів". Само собою, що таких гостей тут зустрічають з помитими шиями. Часом аж занадто помитими.

На ранковому шикуванні повідомили, що сьогодні журналісти зніматимуть матеріал про стрільби. За навчальним розкладом у нас тактика, але лейтенант збирає десяток охайних та вправних солдатів, видає їм РКК (ручний кулемет), кілька АК та СВД (!!!), і йдуть вони створювати красиву картинку. Журналісти знімуть десятеро звитяжних та ладних мобілізованих, що валять в тирі з різноманітних видів зброї, немов зграбні македонські стрілки, а справжній навчальний процес залишиться за кадром. Як воно насправді? 150 солдатів товчуться у чергах за своїми 30 набоями та перед вогневим рубежем, аби постріляти 5-6 хвилин з 4-5 годин перебування на полігоні. Ні, це нормальний навчальний процес: у роти - одна ділянка для стрільб; поки заповниш усі папірці щодо заходів безпеки, поки розпишешся у відомостях, зарядиш ріжки, дочекаєшся черги, минуть ці години. Але ясно, що журналістам покажуть концентрат, сухий залишок, троянду на торті і, врешті-решт, СВДшку, з якої постріляти тут вдається одиницям щасливців.

Один відомий український телеканал зняв репортаж про зловживання алкоголем у нашій учебці. В принципі, сказали правду, й офіцери в кадрі не брехали. Показали "губу", "аватарів", що каялися у сподіяному, розказали про ями та про нові штрафні санкції, коли з п'яного солдата знімається місячний оклад (1700 грн.). Але ж, звісно, не показали, як саме скидають п'яничок до цих ям, як сидять вони там у гівні та блювоті, як їх виловлюють, б'ють, і наскільки вибіркові ці покарання (п'яних офіцерів бачив, а от у ямі - ні).

Весь цей бруд та вся буденна жорстокість, до якої більшість із нас вже звикла, лишаються поза увагою телекамер. Звичайно, хто ж таке показуватиме? Солдати приносять з "гражданки" до армії свої звички та пристрасті, і алкоголь - не найгірша з них. Алкоголізм - побічне явище мобілізації, в основі якого лежать слабкість духу, заперечення, неприйняття цієї реальності. Психологічна допомога, скажете? Еее.

- Мальчік, це армія, може, ти ще бананів хочеш на сніданок?

- Та ні, дякую.

Стосовно бананів. Не лише такі жовтороті, як я, чимось незадоволені. Антисанітарія, харчування та умови проживання дратують багатьох. Безперечно, до всього звикаєш швидко, безумовно, на війні ще гірше (хоча, як на мене, це сумнівний довід), ясна річ, армійська система не спроможна впоратися з такою кількістю мобілізованих і, звичайно ж, крадуть на всіх її рівнях. Тому логічно, що журналісти цікавляться: а що ж там, а як там? Рівне, Десна, Яворів.

Приїжджають. Їм показують побут, умови, їдальню. Тільки офіцер не поведе журналіста до будь-якого намету, а покаже той, де живуть не 40 солдатів, а, скажімо, 15 інструкторів. Потім цього ж дня мобілізовані зауважать, що на кухні дають більш притомну їжу, а біля мийок з'являються миючі засоби. Журналісти знімуть матеріал, пожахаються трохи, але картинка в ящику все одно вийде красивішою за реальність.

Слухайте, ну ніхто ж не показує кухарок, що проїжджають через КП на велосипедах, в яких через забиті провізією сумки хитаються і не слухаються керма. Ніхто не показує нещасного золотозубого солдата з позивним "Охотник", якого після 2 тижнів "учебки" кидають на "передок", не видавши йому навіть законних спальника та каремата. І навряд чи журналісти зазирнуть до намета, де інший солдат, виходець з Луганська, має спальне місце без матрасу шириною в 40 сантиметрів.

Безперечно, мова йде про певні випадки безглуздої байдужості або недбалості. І річ не в тім, що армія така жахлива. Армія як армія, така ж, як і 5-10-20 років тому, з тими ж проблемами, з тим самим устроєм, хіба що без дідівщини та з більш вільним режимом для солдатів. Річ у тому, що значна частина мобілізованих, ідучи до війська, очікують побачити дещо інші декорації (особливо це стосується тих, хто не служив раніше). Був же Майдан, у країні війна, начебто мають відбуватися реформи, але... Армія як армія. Така ж, як і 20 років тому.

Нема сумнівів у тому, що мобілізація необхідна за нинішньої ситуації у країні. Хто захоче чогось навчитися - навчиться, а бувалий служака і не помітить особливих нестиковок між тим, що показують по тіві, й тим, що відбувається в дійсності.

Водночас люди, абсолютно далекі від армії в цивільному житті, отримають специфічний і водночас неоціненний досвід, який, я сподіваюся, спонукатиме їх щось змінювати своїми силами та прикладом. Треба пам'ятати, що мобілізовані - дуже різношерста компанія: серед них є музиканти, вчителі, юристи, актори, журналісти, врешті-решт. І багатьом з них, як би дивно це не звучало, доведеться змінювати українську армію, якось боротися з цією кривою системою, не впадаючи в істеричний ура-патріотизм, але й не відмахуючись сумнівними аргументами типу "ой, і не таке гівно доводилося жерти, підбери соплі" або "армія - це армія". Хто сказав, що армія має бути такою, як і 20 років тому?

Головне, аби це розуміло вище командування. Важливо, аби це усвідомлювали солдати, чия основна задача нині - захищати країну. На всіх рівнях, на всіх фронтах.