Україна, підписавши Угоду про Асоціацію, взяла на себе зобов'язання ухвалити законодавство про права пацієнтів. І якщо ми це не виконаємо, - порушимо умови Угоди.

Якщо говорити відверто, на сьогодні в Україні права пацієнта належним чином не захищені, хоч відповідні норми законодавство все ж таки містить.

Основними документами, які гарантують право людини на якість медичного обслуговування, є Конституція України та Основи законодавства України про охорону здоров'я. Так, згідно з Основами законодавства про охорону здоров'я «Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя».

Однак життя показує, що документ має декларативний характер. Наприклад у статті 24 -1 Основ визначається необхідність прийняття окремого закону про захист прав пацієнтів. Не дивлячись на те, що документ цей пріоритет ставив більше 20 років тому, законодавство про права пацієнтів так в Україні прийнято і не було.

В Європі, ситуація з захистом прав пацієнта - інша, адже паралельно працюють і система лікарського самоврядування, і Інститут Омбудсмена з прав пацієнта.

Основні принципи лікарського самоврядування, яке найближчим часом має бути запроваджено в Україні, спрямовані на якнайширше задоволення потреб пацієнтів та захист прав медичних працівників. Передача повноважень органам лікарського самоврядування дозволить відродити представницьку демократію в такому важливому соціальному секторі, як охорона здоров'я. Це, в свою чергу, призведе до поліпшення функціонування системи охорони здоров'я в цілому, так як лікар нестиме персональну юридичну і фінансову відповідальність за результати своєї діяльності перед лікарським товариством, а лікарське товариство в свою чергу, - за результатами діяльності лікаря перед пацієнтом і державою.

Однак, поряд з пацієнтом, лікарським самоврядуванням та державними органами в Україні має бути створена ще одна інституція - Омбудсмен з прав пацієнта.

Як це працює у Європі?

Як вже зазначалося вище права пацієнтів за кордоном захищені низкою законодавчих актів ЄС. Основними з ним є Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Конвенція про права людини та людини та біомедицину. В контексті цих міжнародних документів Інститут омбудсмена є конституційно-правовим механізмом захисту прав і свобод пацієнта, незалежним і демократичним інститутом, який дійсно захищає права пересічних пацієнтів, а не медичних установ.

Якщо говорити про світовий досвід запровадження вищевказаного інституту, то можна констатувати, що єдиного підходу до цієї інституції немає. Однак це не заважає ефективно виконувати функції контролю за захистом прав пацієнта. Так, у Австрії, Бельгії, Хорватії, Польщі, Греції, Великій Британії, Угорщині - механізми реалізації на практиці дуже різні. Деякі країни запроваджують кабінети омбудсменів при кожній лікарні і опікується цим призначенням держава, в деяких - дозволяють медичному закладу самостійно вирішувати питання призначення омбудсмена, а деякі уряди взагалі призначають омбудсмена, який опікується конкретним регіоном країни.

Так, наприклад у Австрії діє Палата омбудсмена та Інститут представників пацієнтів. Палата омбудсмена є колегіальним парламентським органом, що займається питаннями захисту прав та інтересів людини. А організація «Представники пацієнтів» є незалежним територіальним органом (діють у кожному регіоні Австрії) основним завданням якого є забезпечення прав та інтересів пацієнтів.

У Норвегії функції з контролю захисту прав пацієнтів виконує Парламентський омбудсмен з прав людини та 19 регіональних омбудсменів, у Великій Британії - цю функцію виконують одразу кілька інституцій: державна - Парламентський уповноважений у справах охорони здоров'я та громадська - Громадські консули з питань Громадського здоров'я та Рух на захист потерпілих від медичних помилок.

Що стосується Хорватії, то там 11 років тому під тиском громадськості був прийнятий Закон «Про захист прав пацієнта», відповідно до норм якого у кожному регіоні Хорватії були створені Комісії з захисту прав пацієнта. А на урядовому рівні була створена Національна комісія з захисту прав пацієнта. Треба сказати, що Комісії наділені досить широким колом повноважень. Наприклад, мають право доступу до всіх медичних установ та право перевіряти чи додержуються в цій установі права пацієнтів. Пацієнт, в свою чергу має право звернутися до Комісії, якщо попередньо його скарга не біла врегульована на рівні медичного закладу, куди він попередньо має звернутися з претензією.

Дуже цікавий з моєї точки зору у питанні захисту прав пацієнта та створення Інституту омбудсмена має Португалія. В країні при кожні клініці, державній чи то приватній існує так званий «клієнтський офіс» до якого пацієнти, невдоволені медичним обслуговуванням мають право подати скаргу, яка в подальшому розглядається контролюючим органом.

Оскільки останнім часом я вивчаю досвід Ізраїлю з питань реабілітації, та плідно співпрацюю із спеціалістами та експертами із Ізраїлю мені було цікаво дізнатися про захист прав пацієнтів в цій країні. Треба визнати, що Ізраїльська медицина і медичне обслуговування є дійсно кращим у світі. Однак ніхто з нас не застрахований від лікарський помилок, в тому числі і у країні з провідною медициною. Тому, у Ізраїлі відповідального за контроль з дотримання прав пацієнта призначає керівник клініки (не залежно від форми підпорядкування). Керівник має досить широкі повноваження, однак якщо на рівні лікарні питання з пацієнтом не вирішується, тоді скаргу пацієнта розглядає і приймає відповідне рішення Міністерство охорони здоров'я.

Звісно, що вищенаведені організації не мають функцій суду чи органів розслідування, але вони допомагають пацієнту, який постраждав від дій чи бездіяльності медиків, зорієнтуватися у своїх правах, надають консультацію щодо подальших кроків пацієнта та намагаються вирішити питання не допускаючи до того аби пацієнт відстоював свої права у суді. Однак, пацієнт має право і судового захисту. Якщо ситуація того потребує.

Отже, підсумовуючи, хочеться сказати наступне. В Україні паралельно потрібно створювати інститут лікарського самоврядування та Інститут Омбудсмена з прав пацієнта. Робити це потрібно швидко та якісно на виконання зобов'язань, взятих Україною перед Європейським співтовариством. Наразі ми маємо вирішити досвід якої країни є найбільш прийнятним для України та врешті імплементувати його до національного законодавства. Тільки після втілення в життя цих кроків пацієнти України матимуть такий же високий захист їх прав, як пацієнти, що обслуговуються в Європейських клініках.