Хоча увага громадськості і прикута до обговорення нормативів майбутньої системи місцевих виборів, спробуємо сконцентрувати думки з іншої проблематики. А власне, якою може бути у своєму технологічному змісті місцева виборча кампанія 2015 року? Якими новаціями відкриється передвиборча боротьба? Чи містить вона ризики вертикальної дезорганізації влади внаслідок прогнозованого реваншу в деяких регіонах колишніх регіоналів?

Не торкаючись специфіки відкритих списків та двотурового алгоритму обрання мерів, визначимо глобальні модулі, що повинні впливати на комунікативну поведінку основних учасників найближчих виборчих перегонів.

1. Конституційна реформа системи адміністративного устрою та органів самоврядування. Частина регіональних політиків та партій не оминуть процес укрупнення громад і додатково використають цю можливість для розгортання кампанії «порятунку сіл та селищ», сіючи різноманітні жахи щодо закриття шкіл, амбулаторій, бібліотек та ін. Інша група місцевих політиків буде обережно розігрувати карту віддаленості від центру (такого собі бюджетного та господарського «сепаратизму»). Така формула кампанії дозволить їм вдало перекласти нинішні соціальні та політичні проблеми виключно на центральну владу, а персональне позиціювання вибудувати навколо сподівань щодо децентралізації та оновлення.

2. Закріплення в масовому самопочутті українців роздратування діючими особами при владі, що, безумовно, відобразиться на рейтингах правлячих коаліційних партій. Насправді, це об'єктивна річ і вона могла б відбутись ще напередодні останніх парламентських виборів, проте тоді війна загальмувала цей процес. А тому зараз спостерігаємо бажання обкатати деякі партійно-політичні проекти опозиційного характеру, як-от «УКРОП», «Ліва опозиція», «Відродження» тощо. Можливості нових і старих стейкхолдерів потрібно буде обраховувати у відповідності до прогнозованої низької явки, хоча, безумовно, будуть впливати і особливості окремих територій, зокрема Закарпаття, Одещини, Дніпропетровщини, Києва тощо.

3. Політичні комунікації зазнають зараз потужної «інформатизації» та «медіатизації». Мас-медіа виступають не тільки публічним та системним інструментарієм впливу, вони не лише творять і знищують політичні іміджи, а й безпосередньо пливають на психічне здоров'я мас, віртуозно формують систему очікувань та переконань виборців. Особливої ролі набувають засоби електронної комунікації. Лише кількість користувачів Internet у 2015 році перевалила за 50% населення України (це при тому, що у 2000 р. таких було лише 32%). А тому не дивно, чому главою президентської адміністрації є виходець з медійного бізнесу, а в самій країні функціонує ціле Міністерство інформаційної політики.

Тривалий час при визначенні стратегії і тактики виборчих кампаній політичні психологи та технологи користувались базовим поведінковим профілем: вибір українця ірраціональний (специфіка менталітету), консервативний (переважання сільського електорату) та прагматичний (використання соціальних і майнових антагонізмів у «суспільстві заздрості»). Головним засобом у досягненні переможного результату за всю історію виборчих кампаній у пострадянській Україні було стандартне «прокачування маси» в рутинних традиціях політичного маркетингу.

Проте, такі реперні точки як «Революція гідності» та дві наступні після неї виборчі кампанії вже накреслити траєкторію еволюції політичних технологій. У нинішнього виборця формується власний механізм соціально-психологічного захисту від маніпулювання свідомістю з боку політиків. Шаблонні агітаційні листівки та реклама на білбордах, сухі тексти в ЗМІ та надоїдливі штатні агітатори біля будинку в нових умовах не здатні давати вже свого системного ефекту. Це явище іноді іменується як реактанс - психологічний ефект, коли людина реагує внутрішнім протестом на активний політичний вплив. Чому так сталося?

Події 2013-2014 рр. зафіксувати світоглядні та вікові зміни в електоральній структурі. Збільшується питома вага тих виборців, світосприйняття яких цілісно формувалось вже в умовах капіталістичної формації, конкурентного середовища та боротьби за самовиживання 90-х років.

Не секрет, що результат виборів визначали особи віком від 40 до 60 років (явка в цій групі - біля 60%). Ця тенденція буде збережена і найближчого часу. Тим, хто зараз формує електоральне ядра, а це виборці переважно 35-45 років, в 90-х роках було лише 15-25. А це період інфляційного колапсу, історичного плюралізму, українізації, подолання державного патерналізму, вироблення вміння покладатись лише на себе, надмірної критичності до політиків.

Цей контингент має іншу метапрограму, іншу когнітивну карту та, зрештою, інший політичний досвід, а тому технології, що демонстрували свою ефективність раніше (коли електоральним ядром були вікові групи, свідомість яких формувалась переважно в пізньому СРСР), не зможуть бути якісно результативними. І наступні чергові місцеві вибори (2015 і можливо 2017 року) яскраво це продемонструють.