Поміж інших, є в Україні журнал «TV-парк». Наповнення, або, як нині модно говорити, контент його відповідає пострадянським стандартам для такого типу видань: телепрограма, анекдоти, кросворди, плітки про кінозірок і трішечки більш-менш серйозних розповідей про визначних режисерів і сценаристів. Сам я таку продукцію не споживаю; але днями довелося взяти журнал у руки й уважно простудіювати. Чому? Тому, що одразу кілька моїх знайомих зателефонували і повідомили: чи то видавці «TV-парку», як то кажуть, трохи глуздом з'їхали, чи то вони свідомо долучилися до пропаганди міфологем сталінізму-путінізму та «русского мира».

І справді: відкриваємо «TV-парк» №24 і на сторінках 14-15 читаємо об'ємний - як на таке видання - текст про те, що, виявляється, не все було за Сталіна так погано, було й дещо хороше (всі цитати мовою оригіналу): «надо всегда стараться смотреть на все объективно, то имеет смысл посмотреть если не на Сталина, то хотя бы на его эпоху с позиции позитива и поискать то хорошее, что родилось в те годы и продолжает служить нам и поныне».

Що ж, дещо позитивне трапляється навіть у найчорніші часи, інакше-бо людство не могло розвиватися, тому апріорі відкидати запропонований «TV-парком» підхід не випадає. Але починаєш читати статтю - і вже перші речення, в яких викладається той позитив, змушують схопитися за голову. Втім, судіть самі: Октябрьский переворот, Первая мировая и Гражданская войны, борьба с кулаками сильно подорвали сельское хозяйство и разрушили зарождавшуюся на рубеже XIX - XX веков еще в царской России промышленность. Немного оправиться от разрухи удалось лишь к середине 30-х гг.». Панове, але ж це виклад ідей «Краткого курса истории ВКП(б)»!

Насправді сільське господарство в СРСР оговталося вже в 1927 - 1928 роках, під час непу, але Сталін і партія більшовиків його знову зруйнували - та так, що воно зустріло Другу світову війну в дуже складному становищі і за значною кількістю показників вийшло на рівень 1913 року тільки в другій половині 1950-х... Ну а щодо промисловості, яка начебто тільки «зароджувалася» на рубежі ХІХ - ХХ століть, то, скажімо, напередодні Першої світової війни в Російській імперії випускалися не тільки власні марки вантажівок і літаків (чого вартий лише багатомоторний бомбардувальник «Ілля Муромець» конструкції киянина Ігоря Сікорського!), а й лінкори та важкі крейсери. Бойові кораблі такого класу намагалися побудувати і в СРСР, починаючи з кінця 1930-х, але так і не змогли. Тільки за півстоліття радянські корабели опанували вміння проектувати і будувати кораблі, сумірні за своїм класом із дореволюційними - авіаносні та ракетні крейсери...

Я не ідеалізую царську Росію, вона помітно відставала від передових держав світу, і розпад цієї «тюрми народів» був закономірним, але саме ж більшовики примудрилися кілька разів руйнувати продуктивний потенціал імперії, в якій вони захопили владу, знищуючи щоразу мільйони й мільйони найкращих працівників - від селян до академіків. І якщо у середині 1930-х Сталін вирішив «порадувати» радянський народ більшим, ніж до цього розмаїттям харчових продуктів, не слід забувати щонайменше три речі. По-перше, це «розмаїття» було куди меншим, аніж у часи непу, не кажучи вже про часи дореволюційні. По-друге, доступними затверджені Сталіним харчові продукти (крім горілки) були лише у деяких містах, передусім Москві, яка являла собою вітрину «здобутків соціалізму» (і то передусім для добре оплачуваних категорій населення). По-третє, «порадувавши» народ, Сталін запустив механізми Великого Терору 1937 - 1938 років...

Що ж до сталінських гастрономічних «нововведень», то насправді це були давно відомі, але вибиті з голів радянських людей продукти. Скажімо, у статті (яка, до речі, має назву «Продукты от Сталина») генсек ЦК ВКП(б) фігурує як людина, що запровадила в їжу на просторах колишньої російської, а в 1930-х радянської імперії майонез «Провансаль». Насправді цей майонез їли і в Москві, і в Києві задовго до народження Йосипа Джуґашвілі... І так далі, і таке інше - аж до популярних шоколадних цукерок, що стали зі сталінської волі зватися «Красный мак», а до більшовицького перевороту мали найменування «Поцелуй кадета».

І, нарешті, у статті є абсолютні дурниці, скажімо, твердження, що 1930 року в Німеччині вже панував Гітлер: «1 сентября 1930 г. Сталин писал Вячеславу Молотову - председателю Совета Народных Комиссаров СССР. Мол, срочно нужно укреплять армию, ведь существует опасность войны: втягивания СССР в войну с Польшей (такие планы тогда существовали в Гитлеровской Германии)»... Коментувати цей взірець невігластва не стану.

Інакше кажучи, ледь замаскований панегірик доби сталінізму в журналі «TV-парк», поєднаний (як і завжди у таких випадках) з кричущим невіглаством викликає щонайменше подив - навіщо виданню, яке позиціонує себе як українське і присвячене передусім телевізії, такі дурощі? Ну а далі у тих, хто пориється в Інтернеті, виникає ще більший подив: адже стаття «TV-парку» є на 99% запозиченням із двох російських джерел: «Российской газеты» та сайта Spases. Зрозуміло, з якою метою в Росії наполегливо шукають позитиви у добі Сталіна; зрозуміло, чому у цих статтях повно різного роду нісенітниць; але навіщо київське видання долучається до пропаганди сталінізму-путінізму?