Деяке «провисання» політики реформ, яке відзначають, в тому числі і незаангажовані спостерігачі, - не є чимось унікальним, якоюсь українською специфікою або (незважаючи на зовнішні обставини) непоправною трагедією. Причин для цього провисання кілька: помилкове позиціонування «центру ваги» апарату для проведення перетворень - знесення, і то неповне, верхнього шару бюрократії аж ніяк не перетворює напівзлиденне чиновництво у скільки-небудь ефективний механізм розробки та втілення реформ. Та й сам зв'язок між політичним керівництвом відомств і їх номенклатурою сильно стоншився.

Пропозиція доплачувати приблизно тисячі управлінців, зайнятих у процесі - цілком слушна (калька з грузинського сценарію), але все одно слід пам'ятати: переважна більшість державних і місцевих чиновників не є і не можуть бути бенефіціарами змін. Про це слід говорити прямо, позбутися страху публічного політика перед зростанням безробіття - тому що «зарплатне рабство», тяганина і корупція держапарату набагато гірші безробіття. Саме те, що офіційне безробіття в країні, яка остаточно не оговталася від системної депресії 1991-1999 рр., кризового шоку 2008-2009 рр. і сьогодні переживає серйозний економічний спад, настільки низьке - це дуже і дуже нездорово.

Наступна причина - легалістська логіка, спроба вбудувати фундаментальні зміни в системі відносин «держава-бізнес-суспільство» в існуючу законодавчу та регуляторну базу. Така спроба в країні без контрактної держслужби і з органами управління, які поросли цвіллю спеціальних інтересів, - заздалегідь приречена на провал.

Нещодавно хтось із керівників держави заявив - нам необхідно прийняти 500 законів. Це очевидний наслідок бюрократичного перенапруження, особливо у світлі третьої причини: хаотичності змін і уникнення особистої відповідальності за об'єктивно сформульований показник ефективності.

Ще одна причина - так, існує дефіцит оперативного зовнішнього фінансування, адже прогрес дешевим не буває, зате корупція і безвідповідальність у короткостроковій перспективі вельми зручні ...

Ситуація далеко не безнадійна, але виникає враження, що влада заплуталася і устряє в традиційні східнослов'янські стратагеми «горя з розуму» і «маніловщини».

Наведу тут цитату з лекції відомого російського і міжнародного управлінця Андрія Шаронова, який з 1977 по 2007 рік працював заступником міністра економіки РФ і дохідливо роз'яснив різницю між «західним» і «російським» підходами до адміністративних модифікацій: «Ми дуже довго працюємо над рішеннями, при досить великій кількості невдач ми намагаємося шукати причини в поганій ідеї, а не в поганому виконанні (...) Це справжнісінькі граблі, академічні, прописані у всій літературі. І ми не починаємо нову програму з уроків, а просто думаємо: от зараз ми точно напишемо хорошу програму - ми більше науковців залучимо, більше економістів, ось точно зробимо хорошу програму. На мій погляд, проблема не в якості програм, а в тому, що ми середню програму не можемо до кінця довести. У нас не вистачає волі, причому на багатьох рівнях. Я, ось чесно, не схильний звинувачувати в цьому тільки уряд - це якась наша національна слабкість. (...) Ось німці - це просто машина: йому сказали - і він робить. Він може сумніватися в якості цього рішення, але те, що від нього залежить, те, що від нього очікують, він зробить. А ми будемо просто думати над тим, як зробити ще більш ідеальне рішення, куримо - і не робимо взагалі нічого, але так, мислителі з нас дуже хороші.»

А тепер висловлю свою точку зору. По-перше, у нас немає часу на тотально самобутню програму реформ, але не можна боятися помилок при впровадженні інструкцій, вже десь випробуваних. Помилки неминучі, але паралізуючий страх гірше за них.

По-друге, існуючі програми дещо розпливчасті, мають бути критерії оцінювання, реальні терміни (також і в тому сенсі, про який ви зараз подумали). Не може бути й різних центрів генерації змін, не повинно існувати множинності інтерпретацій виконання затвердженої інструкції, навіть якщо вона і недосконала.

По-третє, якщо завершення реформи самоврядування відкладено, то про це треба сказати відверто, оскільки вертикаль виконавчої влади хаотизована, і в цьому немає нічого корисного.

Нарешті, по-четверте, в минулому Україна спромоглась провести вдалі реформи (1996-2002), тож не варто винаходити велосипед, тим більш бракований. Годі мріяти про стабільність, вона у нас зруйнована ззовні, навмисно, і тільки нашими зусиллями відновлена бути не може.

Слід віддати громадянам якомога більше свободи, і через якийсь час соціум реорганізується і сам адаптується до нових обставин в оптимальній точці.