Днями в мене задзвонив телефон. Я дописував копіткий текст, підходити до телефону було не на часі. Телефон дзвонив і дзвонив: вісім гудків, десять, дванадцять.

Робити не було чого, підійшов. "Это вас беспокоит центральная диспетчерская, - донісся зі слухавки чоловічий і, судячи з тембру, вельми юний голос. - Могу ли я задать вам несколько вопросов?" "Якого характеру запитання?" - перепитав я, все ще не тямлячи, яке діло до мене є якійсь диспетчерській. "Вопросы о вашем отношении к киевской власти и лично к мэру Виталию Кличко", - пояснив голос.

Запитання були... ну, завжди можна поставити запитання так, щоб спровокувати відповідь із негативною думкою. Поставити в кінці ствердного речення з переліком гріхів та буцімто гріхів київської влади знак запитання, й нікуди вже той респондент не подінеться - ну, не буде ж він телефоном сперечатися з цілою диспетчерською, та ще й центральною! Такі собі запитання-навіювання.

Розпитувати, що то за диспетчерська, диспетчерська чого саме, якої організації, було справою марною. Хоча прийом старий і знайомий - представлятися якоюсь конторою, що солідно звучить, але залишається фактично анонімною.

І саме цей прийом є беззастережним індикатором: перед вами бруд.

От тільки чи не зарано цього разу розпочався цей бруд?

А тепер от виявляється, що "героя" нещодавніх чернігівських виборів Геннадія Корбана висунуто на вибори міського голови Києва. Чернігівський скандал ще навіть підзабутися не встиг - й отак, по гарячих слідах. Скандал як трамплін на вибори, інформація про скоєні політиком грубі правопорушення як засіб підняти його рейтинг - один із суспільно-інформаційних парадоксів постреволюційної України.

Утім, дозволю висловити одне припущення. Звісно ж, навряд чи пан Корбан реально розраховує перемогти на цих виборах. Як, цілком можливо, й не розраховував перемогти на чернігівських. Його метою було зовсім інше.

Влада наочно демонструє своє слабке місце. Після відомих подій, у яких так або інакше проглядала постать Ігоря Коломойського, завданням Петра Порошернка є робити все, щоби представники БПП в жодному разі не програвали вибори представникам Коломойського. Жодного разу й на жодних виборах. Це для президента виглядає як справа честі. Хоча, здавалося б: ну, був би ще один нардеп від Коломойського - причому нардеп, щодо якого всі знали б, у який спосіб він здобув перемогу. Не так уже це було б і страшно, чи не правда? Але ні: не програти, й усе. Засоби не мають значення. В супротивників гречка? Нехай буде гречка, більше гречки. В супротивників "журналісти"? Нехай будуть свої кремезні хлопці.

Єдиним завданням Корбана на чернігівських виборах, цілком імовірно, було зробити якомога більше порушень, причому порушень демонстративних, якомога демонстративніших. І спровокувати на такі самі порушення (або інші не надто адекватні дії) суперників від БПП. Потопити вибори в багнюці, щоб потім тицьнути пальцем і сказати: ну, ви ж усе бачили.

Здавалося б, вихід для влади є єдиним: бути вищими від інтриг, не гратися в бокс по телефону, не відповідати симетрично. На жаль, навіть у не таких уже й вирішальних електоральні битвах виграш для влади цінніший за репутацію. Виграти тут і зараз важливіше, ніж виграти в цілому на майбутнє.

Така поведінка якнайбільше провокує супротивників на різні "диспетчерські", "київські носороги" та інший бруд.