Про пам'ять і пам'ятники. Мойсей певно теж міг написати заповіді паличкою на піску на березі Червоного моря. Швидко й ефективно. Потрібну інформацію, напевно, встигли би прочитати, щось із написаного запам'ятали б, щось зі прочитаного навіть змогли б відтворити з часом. Але дивак Мойсей потратив час і сили на те, щоби викарбувати заповіді на камені. Тому що його цільовою аудиторією були не лише сучасники, але й наступні покоління.

Пам'ятники, меморіальні таблиці – це послання з минулого в майбутнє, в яких закарбовано щось важливе, що предки прагнули розповісти нашадкам. Це важливе мало міцну матеріальну основу (камінь, метал), яка гарантувала збереження послання.

Нам теж є що розповісти нашим нащадкам – про героїзм і жертовність наших сучасників на Майдані та у війні, про вміння єднатися і допомагати один одному, яке точно стане їм у пригоді. Тому не сприймаю модного нині скепсису щодо пам'ятників та меморіальних таблиць, які дехто намагається представити як прояв відсталості, ретроградства. Насправді вони є виявом не просто традиції, а в першу чергу – досвіду та знань. Кожен пам'ятник – як прочитана людиною книга.