Схоже, Верховній Раді та Кабміну доведеться просити новий бюджет у Діда Мороза, оскільки процес розробки відповідного законопроекту, швидше за все, затягнеться до Нового року. Але навіть схвалення головного кошторису країни не означає закінчення бюджетного процесу, і нові суттєві поправки протягом усього наступного року практично неминучі. Звичайно, таким чином парламент і уряд порушують усі можливі норми законодавства, однак складність ситуації не залишає іншого виходу. Справа в тому, що ми ніяк не можемо визначитися, яким шляхом треба рятувати українську економіку, тому підігнати бюджет під неіснуючу стратегію вкрай складно.

Так чи інакше, бюджетний закон на наступний рік буде свого роду експериментальним. Причина полягає в тому, що його формування має супроводжуватися розумінням балансу дохідної та видаткової частин. Але оскільки у нас немає нового податкового кодексу, то розрахувати доходи неможливо, а значить, і розподілити видаткову складову теж не вийде. Отже, каменем спіткання стала податкова реформа, яка повинна вичерпати проблему. Однак з цього приводу у парламенту і уряду є свої, діаметрально протилежні міркування.Урядовий проект реформи розрахований на поступовість і не передбачає жодних радикальних змін, зокрема різкого зниження податкових ставок, але дає можливість збалансувати бюджет і зберегти його дефіцит на рівні 60 млрд гривень. Водночас парламентський законопроект Ніни Южаніної покликаний істотно знизити оподаткування, при цьому збільшивши дефіцит держбюджету до 200 млрд. І це головна дилема бюджетних пертурбацій.

По суті, мова йде про фундаментальні питання виживання економіки країни. З одного боку, утримувати дефіцит на рівні 3,7% ВВП від нас вимагає МВФ та інші кредитори. В умовах відсутності внутрішніх джерел стимулювання економічного розвитку ми змушені вдаватися до зовнішніх кредитних інструментів, що змушує нас виконувати такі вимоги. Але, з іншого боку, якщо не знизити податкові ставки істотним чином, до чого знову ж таки закликає МВФ, з'являється великий ризик тінізації бізнесу.

Загалом ідея зменшення дохідної частини державного бюджету - позитивна тенденція в країнах з ліберальною економічною системою. Але для початку необхідно зменшити витратні статті, а не знижувати доходи, щоб потім ламати голову, кому можна по-швидкому урізати фінансування. У таких випадках за поганого звичаю дістається саме соціальній сфері, оскільки взяти гроші більше нізвідки. Таке соціально небезпечне латання бюджетних дірок, безумовно, не тільки відбивається на погіршенні добробуту громадян, але й не вирішує макрофінансових проблем в принципі. Єдиний вихід - скоротити витрати бюджету шляхом багаторазового зменшення фінансування державного апарату, що передбачає його реформування. Потрібно провести повноцінний аудит функцій державних органів та установ з метою виявлення тих із них, які дублюються, виконуються неефективно або взагалі виконуються тільки на папері. Після цього слід залишити на утриманні рівно стільки чиновників, скільки того вимагає реалізація необхідних функцій, бо, якщо не функція визначає структуру, а навпаки, держапарат розростається до небувалих і непотрібних розмірів. Це явна патологія.

Важливо нарешті зрозуміти, що бухгалтерією зазначену проблему не вирішити. Якщо ми потрапляємо у замкнене коло в питанні формування бюджету, борсаючись між парламентською та урядовою альтернативою, то це не означає, що третій варіант має бути, скажімо, президентським. Це означає, що проблема лежить в іншій площині, і, отже, шукати треба не компроміси, а радикально міняти структуру держапарату і проводити інші реформи, які останнім часом, на жаль, перетворилися більше в погане слово, ніж в бажану реальність. Поки не буде реформ, Рада і Кабмін залишаться звичайними статистами, які механічно перекроюватимуть бюджет, штовхаючи країну з вогню в полум'я.