Навряд більшість українців до кінця усвідомлює всю значущість введення в дію зони вільної торгівлі між Україною та ЄС з початку наступного року. Адже, крім нових економічних можливостей та потенційних ризиків, ця подія має без перебільшення історичну вагу.

Вже зараз можна точно стверджувати, що переорієнтація експортних ринків, зміна стандартів якості продукції і правил торгівлі неодмінно обернуться для України шоковими викликами у найближчій перспективі. Для того, щоб вижити в новому середовищі з новими правилами необхідні докорінні зміни всієї економічної системи. Тому комплексного позитивного ефекту від запровадження ЗВТ з Європейським Союзом доведеться чекати щонайменше років десять, і це при максимально відданій роботі на результат. Попри складний шлях, який розпочнеться вже за декілька днів, переорієнтація української економіки з Росії на Європу має стратегічне значення. Саме виробничі і торговельні зв'язки є тими ланцюгами, що тримали Україну в зоні політичного і культурного впливу Москви. Ці узи після розпаду Радянського Союзу успадкували всі риси колишньої імперії.

Економічна система СРСР була побудована таким чином, щоб унеможливити самодостатній розвиток кожної окремої республіки. Інтеграція господарського комплексу була настільки тісною, що наслідки розриву зв'язків у межах однієї держави деякі західні експерти прирівнювали до пів десятка потужних катастроф. Водночас особливість цієї моделі полягала в тому, що економічно республіки були орієнтовані не стільки одна на одну, скільки на Москву, тобто модель передбачала політизований і централізований характер. Зрештою, зайве говорити про те, що в умовах планової економіки по-іншому бути не могло.

Після краху СРСР провідне місце в економіці і політиці пострадянських держав посіли олігархічні клани, під контролем яких опинилася економіка, що як і колись була орієнтована і залежна від російської. Тому господарська залежність великих бізнес-еліт пострадянських країн від Москви чверть століття визначала їх політичну підпорядкованість Кремлю. За кількома винятками ця ситуація зберігається донині. Одним з винятків є й Україна.

Керівництво РФ добре усвідомлює той факт, що розрив економічних зв'язків з Києвом - це втрата найсерйознішого привідного паска для маніпулювання Україною. Перехід останньої в якісно інший економічний простір назавжди позбавить Росію можливості чинити вирішальний вплив на подальшу долю української держави. Звідси й неймовірні за силою натиску дипломатичні зусилля росіян перешкодити ЗСТ Україна-ЄС і несамовита істерика російської сторони на останніх переговорах з цього приводу. Все, що здатна вдіяти Москва в подібній ситуації, відтепер залишається виключно в рамках силового впливу. Зі свого боку, Україна просто зобов'язана успішно інтегруватися в нову економічну реальність, аби надійно відгородити себе від базової інфраструктури «руского міра» в майбутньому.