Про "китайське квікання" і фарисейське розуміння м. Онуфрієм Церкви Христової або "Божий дар і яєшня", ч. 2

Неочікувано навіть для мене самого попередній допис (https://www.facebook.com/yevstr/posts/922180127830272) про ставлення митрополита МП Онуфрія до церковно-слов'янської мови, як до "Божого дару", єдиної богослужбової мови УПЦ МП, а до української – як до "яєшні", – став одним з найбільш популяних на моїй сторінці (понад 1 тис. "вподобань" і близько 200 поширень трохи більше як за добу публікації).

Очевидно, що тема зачепила за живе. Незручності висловлювання свого керівника про українську мову не могли не помітити і його нинішні піарники. Так само, як це було з його демонстративним сидінням у Верховній Раді. Публічне обличчя м. Онуфрія настільки постраждало, в першу чергу в середовищі самої УПЦ МП, що з'явилася термінова потреба його підправити.

Але як і у випадку з "сидінням за мир", підправлення, на мою думку лише погіршило ситуацію.

Бо тепер кожен може на власні вуха почути/в цьому дописі нижче прочитати, що ж казав митрополит семи сотням підлеглого духовенства на зборах у Лаврі.

Нижче наведене посилання на сам запис, але у разі, якщо він не відкриватиметься, на моє прохання була зроблена його повна розшифровка. Не скорочена й "причепурена", яку зробили та тиражують митрополичі піарники, а дослівна.

Навіщо приховувати талант?

Тож про "Божий дар" і "яєшню" прочитаєте/послухаєте самі, дорогі читачі. Я лише хотів би увагу вашу звернути на вельми промовисті деталі. Особливо на останню, бо йдеться вже не лише про викривлення м. Онуфрієм мовної практики Церкви, але самого віровчення.

1. Митрополит говорить, що багато Церков служать "старими мовами" - старогрецькою, старогрузинською, старорумунською. Але чому тоді він сам не продовжить цей ряд і не почне служити староУКРАЇНСЬКОЮ?! Бо ж беззаперечний факт, що нинішній варіант цсм, вживаний в МП - це не мова святих Кирила і Мефодія або навіть свт. Петра Могили Київського. Це варіант, сформований у кін. XVI-XIX століттях у Московії-Росії з РОСІЙСЬКИМ, а не українським читанням тексту.

Але ж є УКРАЇНСЬКИЙ ізвод цього читання, який, на думку багатьох спеціалістів, значно ближчий до мови святих Кирила і Мефодія, ніж вживаний в МП варіант!

При чому богослужіння цсм з УКРАЇНСЬКОЮ вимовою має навіть московське офіційне благословення, є відповідні надруковані з благословенням Московського патріарха і Екзарха України молитовники. Хоч і розповсюджували їх лише у Галичині - бо не хотіли тамтешні православні замість звичного від діда-прадіда "Господи помилуй" казати на московський лад "Ґоспаді памілуй".

Тож якщо керівник МП в Україні є таким прихильником старого і батьківського - має негайно запровадити в своїй Церкві батьківське старо-українське, а не московське читання цсм.

2. У своєму виступі митрополит Онуфрій китайську мову називає "квіканням" (2 хв 42 сек у записі).

Так, мову складну для нашого розуміння і вивчення, з чудернацьким для незвиклого вуха звучанням - але й одну з найбільш давніх мов, одну з найбільш поширених серед людей (нею володіють близько чверті всього населення Землі). І мову, якою старанно, з великими зусиллями, православними місіонерами саме Російської Церкви було перекладене і Писання, і богослужіння.

Автономна Китайська Православна Церква числиться серед структур Московського Патріархату. Особисто патр. Кирил докладає багато зусиль для того, щоби комуністична влада Китаю дала можливість МП розвивати в цій країні російсько-китайське православ'я. А тут один з провідних членів Синоду РПЦ, митрополит Онуфрій, публічно називає китайську мову "квіканням"! От і вся його повага: і до китайського народу, його історії, культури та мови, і до праці російських церковних місіонерів, і до зусиль навіть власного патріарха!

3. Останій момент, до якого хочу привернути увагу - найбільш важливий, бо стосується глибинного богословського бачення митрополитом Онуфрієм самої сутності Церкви та християнства. І це бачення суперечить, як на мене, тому, що ми знаємо з Євангелія.
Митрополит порівнює християнина в Церкві з іноземцем у чужій державі. Що коли людина хоче заробити у Китаї чи Туреччині, вона прагне навчитись "квікати" по-китайськи або говорити турецькою (здається, що тут для турецької мови м. Онуфрій просто не знайшов характерного означення, як для китайської, а тому дозволив нею "говорити").

Отак, на думку митрополита, і в Церкві - якщо хочеш "заробити спасіння", маєш вчити церковну мову.

Це порівняння владика, який пишається своєю "чернечою простотою", як противагою всякій "філософії", мабуть вважає дуже вдалим. Мовляв, хочеш заробляти у Китаї - вчи "квікання", хочеш "заробити спасіння" - вчи цсм (дивно, чому не грецьку або іврит/арамейську? - але про це докладніше в попередньому дописі за мовною темою).

Але що криється за такою метафорою? Криється розуміння Церкви, як від початку чужої для людини структури (як Китай для українця, або як "чужий монастир", куди людина намагається "прийти зі своїм уставом"). І коли людина приходить в Церкву, то перед нею стає вибір, чи вона приймає нову культуру, щоб завдяки цій культурі "заробляти спасіння" (хоча є чимало тих, хто таким чином просто заробляє...) - чи вона залишиться для Церкви чужою.

В іншій частині виступу митрополит сказав про це саме, вживши вираз "ламати себе під віру, а не віру під себе". Також у промові м. Онуфрій виразно підкреслив думку, що в церковному житті треба зберігати все так, як отримано з давнини, в тому числі давню мову. Що нібито у цій "давності", чужинності, незрозумілості Церкви - і полягає її надмирність, непричетність до "світу цього" і прояв святості.
Тобто, Церква митрополита Онуфрія - це овіяє давниною "прокрустове ложе", в яке людина має вміститися, ламаючи себе, свою мову і культуру, щоби "заробити спасіння". Але таке розуміння Церкви з євангельським явно не сумісне!

Бо у Євангелії Царство Боже - це те, що наближається до людини. Не люди, ламаючи себе, задовольняють певні вимоги Христа, і за це Він, як плату, дає їм можливість бути членами Його Церкви. Навпаки, Син Божий приймає образ раба, принижує Себе аж до смері, і смерті найганебнішої для оточуючих, сходить навіть до пекла, - лише щоби "знайти і спасти те, що загинуло".

Не Спаситель сидить і чекає, коли до Нього людина постукає та попроситься пожити, вивчивши "Його мову і устав", - Сам Господь стукає до людини і оселяється у неї, якщо Його впустять. Оселяється як "свій", а не "ламаючи людину під себе".

Наслідуючи цей Христовий приклад і ап. Павло "для всіх намгався бути всім, щоб здобути хоча би деяких": для юдеїв - юдеєм, для еллінів - елліном, для вчених - мудрецем, для не освічених - простим.

Якщо ж торкнутися питання "заробітків", то і для цього є чудова євангельська притча - про найманих робітників. Господар шукає робітників у виноградник, і цілий день виходить на торжище наймати тих, хто лишився без праці. Але як винагороду дає кожному однакову плату в динарій - і тим, хто цілий день працював за цю попередньо обумовлену з ними плату, і тим, хто працював одну годину - як милість.

Ця притча підкреслює, що Царство Боже хоча і здобувається через зусиля, але є не платнею за роботу, а даром Божої любові.
Тому Христова Церква - це Церква дару Святого Духа говорити мовами, зрозумілими для кожного народу, а не примушування народів говорити однією, "священною", мовою. Адже якби апостоли діяли як Онуфрій, то ми б змушені були вчит іврит, бо саме він був для апостолів і батьківською, і давньою, і священною, і не зовсім зрозумілою (бо розмовною була арамейська) мовою.

Христова Церква є не "чужою країною", де для заробітків слід вивчити туземне квікання - а це Дім Батьківський, куди людина повертається не стільки за шматком хліба, скільки за любов'ю Отця.

Правдива Церква - це весільне свято, на яке потрапляють не через достойність бути покликаним або в уплату за довгу працю, але через милість Запрошуючого.

Хоча, безперечно, що на весільне свято треба приходити не у брудному дранті, а у весільних одежах. Так і мова церковна - з одного боку зрозуміла для кожного, як запрошення на бенкет, але з іншого - очишена від бруду чи вульгарності, одягнена у весільні шати богословських термінів та понять.

Саме християнське життя за Євангелієм і Переданням - це не "ламання себе", не "заробляння" і не вивчення чужого заради власної користі. Навпаки - це виправлення поламаного, це отримання дару, це повернення в батьківський Дім заради любові до Отця.
"Заробляння спасіння", "нав'язування несносних тягарів" - це образ не Церкви Христової! Це - класичне виявлення описаного (і засудженого!) в Євангелії законництва та фарисейства. На які, судячи з усього, страждає митрополит, плутаючи Божий дар Церкви із заробленою наймитом яєшнею.

... Можна було би ще багато написати, і мабуть м. Онуфрій ще не раз даватиме для цього приводи. Але для мене з цієї історії стало зрозумілим, що хоча владика і є митрополитом Православної Московської Церкви, але сам він, на превеликий жаль, розуміє цю Церкву більше як фарисей, ніж як православний. І такого ж фарисейства вчить своїх священиків і мирян. Що і для нього самого, і для його послідовників є духовно небезпечним.

* * *

На цьому завершу свої роздуми та залишаю читачів для прочитання/прослуховування промови м. Онуфрія.

* * *

(Зачитується записка з питанням):

- Після війни у багатьох храмах Божественна літургія відправлялася українською мовою. Чи планується відродження цієї практики? І взагалі, які кроки щодо українізації УПЦ заплановані у 2016 році? Чи будуть видаватися службові Євангелія, Апостоли, Служебники рідною мовою?
(Відповідь):

- Я би хотів почати з посліднього. Для нас, українців, слов'янська мова являється такою же рідною, як сучасна мова. Не треба путати Божий дар з яєчницею (сміх у залі).

І в нас богослужіння на церковно-слов'янській мові. Це красива мова, півуча, поетична мова. І люди, коли хотять навіть сказати свою рєчь, людина говорить і хоче прикрасити свої виступи, вони беруть там «ні єдіним хлєбом жив буді чєловєк», там беруть якісь фрази церковно-слов'янською, щоб прикрасити свої виступлення. Так що нам не треба...

Звичайно, проповідь має бути на сучасній мові. Це правда. А богослужіння проводиться на старих мовах скрізь. Греки служать на старогрецькій, грузини служать на старогрузинській, англіканські, англомовні народи служать на староанглійській. А ми служимо на старослов'янській. Так що тут нічого немає.

Румунська Церква, багато говорить, вони на румунській служать. Ну я румунську мову трошки знаю і я служив у такій єпархії, де понад сто молдавських приходів. І богослужбова мова Румунської Церкви для румунів вона не така, на якій розмовляють люди. Там багато слов'янізмів є. Та особлива мова. Вона називається румунська, але вона не румунська, якщо говорити чесно. Вона, там, допустім «утрєня», «вєчєрніца», «літургія», - ні літургія се таке, це не слов'янське - «слава», там у них є «марівя» таке слово, але «слава» у церкві. Так що ми служимо на такій мові, на якій служили наші предки і ми нічо не будемо міняти.

Якщо люди хотять заробити копійку, їде в Китай і учиться щось там по китайськи квікати, їде в Турцію, щось там по турецьки говорить, учиться, щоб там сказати пару слів, знає, їде в якусь іншу країну, учить ту мову, щоби заробити копійку.

А якщо хоче заробити спасіння - він лінується, ну, пару слів просто для себе уяснити, яке значення мають. Йому треба всьо подати на такій мові, щоб він всьо зрозумів.

Я, мені... Я знаю українську мову, ну не досконало, но знаю її. Я в ній виріс і вчився. І знаю російську мову. Ну і я читаю Євангеліє на українській мові і на російській мові, я не розумію всьо до кінця. Не розумію, тому що мова не подає ще ключ до постіженія тайн Божих. Для постіженія тайн Божих треба чисте серце. Воно постігає тайни Божі, а не мова. Так що в нашій церкві богослужіння йде на церковно-словянській мові, а проповідь на сучасній мові, на якій люди розмовляють."