Цікава ситуація. Фейсбук мене заблокував на одну добу за пост про латинський напис на слоїках з ніженською консервацією "Niezhin".

Точніше не за цей пост, а за наступний, який стосувався цієї ж теми, але був адресований сайту, який передруковуючи мій пост, замінив "слоїчки" на "банки", вважаючи, мабуть, що слово "слоїк" - галицизм. А "банка", мовляв, - це якраз і є питоме літературне слово.

Насправді - навпаки. І я навів цитати з українських класиків, які вживали "слоїк".

Але хіба це аргумент? Сучасна письменниця Євгенія Чупріна на це відповіла: "Слоїк - ваше галицьке слово". Тобто М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, Леся Українка, А. Головко, донеччанка І. Роздобудько, ба навіть О. Ульяненко, чиїм другом і популяризатором вважає себе Є. Чупріна - то все галичани.

Цей простий приклад демонструє нам дикий стан української мови, норми якої усе ще перебувають у вільному плаванні, а філологічними фахівцями вважає себе ледь не половина спільноти ФБ.

Змагатися за кількістю з ними можуть тільки доморощені політологи, краще від яких не знає ніхто, як керувати країною, як перемогти у війні і повернути Крим.

За цим усім криється тривала, багаторічна атака російської ідеології, яка ще з 1930-тих років вимивала з української літературної мови слова, що відрізнялися від російських. Обидві мови повинні були злитися в одно ціле, а всі, хто вживав якісь інші слова, раптом довідувався, що вони "застарілі" або ще гірше - "галицизми".

Латинське написання назв українських фірм, сайтів, доменів вражає своїм безглуздям і суцільною русифікацією. А сама українська латиниця теж не унормована, і кожен собі пише, як йому на душу лягло. Новий рік приніс нові скандали. Точніше ті самі скандали, які вигулькують уже багато років і стосуються Нового року на наших телеканалах. Щороку наші обурення виливаються в пресу й інтернет, але це нічого не міняє. Щороку українські співаки й гумористи беруть участь в російських розважальних шоу і щороку ми потрясаємо небеса своїм гнівом.

А практично дуже мало щось робиться. Усе лягло на ініціативу мас, хоча цим питанням могла б зайнятися РНБО. Бо участь наших артистів у розвагах ворога - це в якійсь нормальній країні було б прирівняне до державної зради. За пісню про неможливість потрапити до Одеси прямим авіарейсом з надією, що нарешті "наступит просветление в мозгах" - очевидно ж, українських - "кроликів" взагалі можна було б не пустити в Україну. Хай би стали нарешті громадянами тієї омріяної країни, де все чудово й ідеально. Але держава мовчить. Добре, хоч народ добився відміни концерту "кроликів" у Трускавці.

Цікаво, що якось ніхто не помітив на "Голубом огонькє" іншого приниження України. Може, точніше сказати - тролення. Ансамбль Надєжди Бабкіної несподівано з'явився в українському народному одязі. Жінки у вишиванках з запасками, а хлопи в козацькому вбранні та ще й з довгими кумедними вусами і оселедцями з якоїсь паклі, що теліпалися в різні боки. А при цьому ансамбль співав російські народні пісні. Ото було видовисько! Важко тут здогадатися, який глибинний підтекст було закладено у цей витвір. Можливо, то був такий сигнал: мовляв, все одно ви, хохли, будете нашими і, хоч і зодягнетесь по-хохляцьки, а балакатимете на общєпонятном.

У цій інформаційній війні проти України, яка уся на видноті, ведеться й інша війна - невидима. Усім нам відомо щось про проблеми в економічній сфері, які проявились у російському ембарго на українську сільгосппродукцію, заборону транзиту українських товарів. А що нам відомо про поширення української книжкової продукції на теренах Росії? Російські книжки в Україні можна придбати без проблем.

В Росію ж ввезти українські книжки уже доволі проблемно. Митники можуть перевірити багаж і вилучити літературу, яку вони потрактують як ворожу. Україна ввела санкції щодо російської промислової та харчової продукції. Але чому не введено санкцій в інформаційній сфері?

Чому не заборонено імпорт російського інформаційно-культурного продукту: журналів, газет, книжок, аудіо- та відеодисків, не закрито доступ до сайтів, які ретранслюють заборонені в Україні російські телеканали? Читайте також: Із Хорватії з любов'ю Відомий видавець Олександр Красовицький взагалі запропонував цікаву новацію при такій забороні: "Доступ до культурного та інформаційного продукту українські читачі та глядачі зможуть отримувати при його легальному виробництві українськими суб'єктами права, в тому числі філіями російських книгарів та власників ЗМІ на території України за українськими законами".

Тобто, перекривши ввезення російських книжок, можна видавати окремих російських авторів офіційно, контролюючи через Книжкову палату усі наклади і, головне, асортимент. Ніхто в Україні не стане друкувати "Спецназ" або "Штрафбат". Зате будуть друкуватися книжки тих письменників, які не беруть участі у всеросійській антиукраїнській вакханалії.

Ось сухі цифри. В 2008 році український ринок споживав приблизно 14% книг, виданих в Росії. Зараз - близько 2%. При цьому доля російської книжки в торгівлі (не рахуючи учбової і юридичної) впала з 80-82 до 65-70%. Точніше ніхто не знає. Митниця показує падіння з 2012 до 2015 рр. з 33 млн. до 3 млн. доларів. Але це стосується легального ввезення. Нелегальне ввезення російських книжок може перевищувати цю суму втричі. А ще ж рясним цвітом процвітає піратське видання російських книг в Україні під російськими вихідними даними. Піратство сягає до понад 2 млн. екземплярів.

І ще: ці цифри стосуються українського ринку без Криму і частини Донбасу, які власне й споживали значну частку російських книжок.

Життя в стані війни вимагає особливої пильності і протидії будь-яким інформаційним атакам. На жаль, реакція держави і органів, які мали б стояти на варті її інтересів, залишається все ще доволі сонливою.