16 січня 2016 року в Пекіні відбулося відкриття Азіатського банку інфраструктурних інвестицій (AIIB), пише в своєму блозі на "Новому часі" економіст Богдан Данилишин. У виступі під час церемонії відкриття голова КНР Сі Цзіньпін зазначив, що створення AIIB дозволить поліпшити можливості для інфраструктурного будівництва в Азії і буде сприяти регіональній економічній інтеграції.

Спробуємо розібратися, що це означає. Тим паче, дане питання може бути важливим для України в світлі всіляких перешкод, які вибудовує Росія на шляху транзиту через її територію українських вантажів.

На початку цього року американський експерт Френсіс Фукуяма написав, що ще 2013 року Сі Цзіньпін оголосив масову ініціативу під назвою "Один пояс, одна дорога", яка, на його думку, повинна трансформувати економічну основу Євразії. Цей пояс буде складатися з залізничних ліній з західного Китаю (провінція Сіньцзян) через Центральну Азію, а звідти в Європу, Близький Схід, Південну Азію. Задум полягає в тому, щоб створити ланцюг з портів і споруд для здійснення перевезень зі Східної Азії методом включення країн, що знаходяться на цьому шляху, в сухопутну міжнародну торгівлю з Китаю, даючи йому можливість рухати свої товари суходолом, а не лише морем, як він в даний час робить.

Зауважу, що середній час транспортування з Китаю в Європу через Суецький канал, яким проходить 97,6% вантажів, що становить 35-45 днів, а середня вартість 20-футового контейнера лише – $2200, що значно рентабельніше за сухопутні перевезення. Однак Шовковий шлях створюється для Сіньцзянского промислового регіону, який межує на сході з Середньою Азією і до морських портів Китаю йому далеко – 4000 км, а до Європи напряму – трохи менше 6000 км. Тому і створюється Шовковий шлях як елемент промислового розвитку внутрішніх районів Китаю, що вступили на шлях індустріалізації пізніше за китайські прибережні райони.

В опублікованому цього року дослідженні американської аналітичної компанії "Стратфор" йдеться про те, що Китай припиняє бути економікою високого зростання і низьких зарплат. Зростання Китаю сповільнилося з понад 10 % до 7%, а в останні роки можливо й нижче (ми ж розуміємо можливості впливу китайської влади на місцеву статистику). Тому Китай намагається нормалізувати свою економіку після довгого періоду швидкого зростання, як це одного разу, свого часу, зробили Японія, Тайвань і Південна Корея. Зростання Китаю в основному трималося на високому промисловому розвитку прибережних регіонів і зв'язках з європейськими та американськими споживачами. Але навіть там не все було однозначно. На думку Пітера Марша, одного зі провідних промислових оглядачів у світі, при тому, що вартість промислового експорту Китаю величезна, багато товарів цього експорту це збірні агрегати, основна вартість яких надійшла з-за кордону. "Додана вартість" китайського виробництва часто складає лише невелику частину у відпускній ціні продукції. Наприклад, за даними, які він наводить у своїй книзі "Нова промислова революція", в 2009 році з $179 заводської ціни на кожен iPhone компанії Apple лише $6,5, або 3,6 %, припадало на остаточну фізичну зборку виробу, здійснену в Китаї. Решту $172,5 припадали на вартість деталей, виготовлених не в Китаї, а в інших країнах – в основному Японії, Південній Кореї та Німеччині.

При тому, що в 2009 в Китаї було зібрано 11,2 млн. штук iPhone, додана вартість по цій товарній позиції склала лише $72,8 млн. Вартість ввезених деталей (імпорт Китаю) для iPhone була на $48,7 млн вищою за вартість послуг по збору iPhone. Такі дисбаланси в торгівлі стали негативно позначатися на китайському промисловому розвитку, коли європейські й американські компанії починають все частіше повертати на батьківщину промислове виробництво. Великі проблеми у створенні якісних промислових товарів, а не тільки їх виробництві "за лекалами Заходу", китайським компаніям ще тільки належить подолати.

Тому основною проблемою Китаю в наступні десять років будуть соціальні та економічні наслідки цих змін. На думку "Стратфор", продовжиться посилення авторитаризму в Пекіні і посилення антикорупційних кампаній, які насправді є спробою централізації влади і показують, як Китай буде виглядати в наступні десять років.

Підведу підсумки і висловлю свою точку зору з цього питання. Мені видається, що:

1. Китай досяг меж економічного зростання, який визначався низькою базою розвитку (на той момент, коли він почав здійснювати в 1980-х роках розвиток, що наздоганяє). Коли на початку 1990-х років органічний розвиток економіки, викликаний, насамперед, приватним сектором, почав висихати, китайські лідери перейшли до екстенсивного зростання – за рахунок будівництва інфраструктури і промислового виробництва, розрахованого насамперед на зовнішній попит. Однак і це зростання вже вичерпано, і Китай переходить до зовнішньої інфраструктурної експансії. Це небезпечний шлях, так як інфраструктура безпосередньо не створює додану вартість. А з створенням нових промислових технологічних продуктів, як ми бачимо, у Китаю ще поки проблеми.

2. Після того, як в країнах Заходу знизилися ціни на енергоносії, й у Китаї зросла середня зарплата, західні компанії почали залишати материковий Китай, переводячи складальне виробництво частково в країни Південно-Східної Азії, де нижчі витрати, а частково додому – в США і Європу. А оскільки вони як і раніше є лідерами в технологіях, особливо в розробці нових промислових товарів, про що говорить приклад з компанією Apple, який я навів вище, то Китай зіткнувся з проблемами технологічного розвитку. Характерний приклад з Японією, яка приблизно на 35 років раніше за Китай почала свій промисловий розвиток, але незважаючи на це, окрім деяких експортно-орієнтованих промислових компаній, як і раніше відстає, в цілому, за продуктивністю від західних компаній (принаймні, так стверджує Майкл Портер).

3. Китай продовжить, за браком інших реальних можливостей, екстенсивний розвиток економіки. І продовжить здійснювати інфраструктурні проекти, один з них – Шовковий шлях, благо, у КНР накопичені величезні валютні резерви. Проте промислова парадигма змінилася. Захід, в цілому, переходить до досконалішої економіки, до низьковитратної, заснованої на дешевій енергії, автоматизації і роботизації, що економить працю людини, й адитивному виробництві, якому не потрібні великі інфраструктурні проекти в транспорті, оскільки виробництво буде вже незабаром, в основному, локалізовано.

4. Україна, і я писав про це ще восени 2014 року, має скористатися цим міжнародним шансом для розвитку своєї економіки і здійснення в ній структурних реформ (та й для диверсифікації шляхів поставок вантажів – теж). Ставши транзитною країною нового економічного Шовкового шляху з Китаю до ЄС, вона може отримати всі преференції для здійснення трансформації своєї економіки в сенсі змін, що відбуваються у світовому промисловому розвитку на початку XXI століття. Це та щаслива можливість для розвитку країни, яку слід було б вигадати, якщо б вона сама не котилася нам у руки. Було б великою дурістю цим не скористатися.