Рішення суду, яким зупинено виборчий процес до районних рад у Києві не має нічого спільного з раціональною організацією управління столицею. Воно вигідне партіям "Блок Петра Порошенка" та "Народний фронт", які не мали жодних шансів показати на цих виборах пристойний результат. Натомість ці вибори неодмінно показали б відсутність підтримки цих партій киянами, а явка виборців на дільниці була б іще меншою, ніж у другому турі виборів міського голови торік у листопаді. Тоді голосувало 28,35% громадян, які мають право голосу у Києві.

Нічого було б "ловити" на цих виборах і таким ледь замаскованим союзникам влади як Аграрна партія, "Відродження", "Наш край", "Опозиційний блок" тощо. Мотиви політиканів, які зірвали вибори райрад детально викладено у статті Володимира Бондаренка, депутата Київради, голови міської організації партії "Батьківщина".

Проте, слід враховувати ту обставину, що ці ради сьогодні практично не можуть мати власних виняткових компетенцій. Більше того, їхнє відтворення суперечило б... самій природі місцевого самоврядування. Суб'єктом самоврядування є територіальна громада – мешканці села, селища, міста. Саме вони, а не мешканці районів, об'єднанні спільними соціокультурними та комунально-господарськими інтересами. Відповідно суб'єктом самоврядування виступають кияни, а не "печеряни", "солом'янці", "дарничани"...

За соціалізму ще можна було примусити мешканців районів віддавати дітей у школу та дитячий садок, а також ходити до поліклініки за місцем прописки. Сьогодні ж адреса фактичного проживання та виборча і податкова адреси дедалі частіше не збігаються, тож люди використовують інфраструктури там, де їм зручно. Це нормальна європейська практика. Наприклад, 52% мешканців Німеччини проживає в найманому житлі.

Зрозуміло, що комунальний транспорт, заклади культури, парки, пляжі, ринки так само не можуть перебувати в районному підпорядкуванні, надаючи послуги лише громадянам, зареєстрованим у відповідному районі. Логістику правоохоронної та мобілізаційної систем також не раціонально будувати у штучній прив'язці до районів.

Отож, зайвими елементами в управлінні містами є не так райради, як самі райони разом з усіма районними установами влади.

Разом з тим уже згадані комунальні інтереси громадян "якоряться" на рівні, що є ближчим до домогосподарств – мікрорайонів. Благоустрій, вивезення сміття, дитячі майданчики і майданчики для вигулу собак, безпека від кримінальних проявів, розміщення кіосків і стоянок, зелені зони тощо цілком можуть належати до компетенції рад мікрорайонів. Їх у Києві близько 80. Ось як, наприклад, поділено Солом'янський район.

Джерелом фінансування діяльності рад мікрорайонів має бути лише міський бюджет, бо якщо їм надати право власної господарської діяльності, то вони перетворять місто на суцільні паркінґ і торгівельні ряди кіосків. Фінансування слід здійснювати на проектно-конкурсній основі.

Перелік мікрорайонів, порядок створенні та компетенції їхніх рад слід закріпити в статуті Києва. Діяльність рад мікрорайонів має суворо відповідати генеральному планові Києва, який ще тільки слід створити, бо наявний давно вже морально застарів. Підходи до його ідеології добре викладено тут ученим-урбаністом, професором Володимиром Нудельманом.

Намагання відтворити "радянську владу" у Києві замість реформувати та модернізувати управління розвитком столиці є свідченням інтелектуальної кризи у команді міського голови.