Українських журналіст Олександр Піддубний пригадує свої враження під час протистоянь на Майдані 18 лютого 2014-го:

"Рівно два роки тому стало відомо, що готується штурм Майдану. Оголосили, що в центрі Києва не працює метро і громадський транспорт. Про всяк подзвонив батькам.

На Майдан пішов пішки. Дорогою зустрів двох чоловіків. Обмінялися поглядами, все зрозуміли і рушили далі разом. Дорогою вони показали хитрий прохід дворами про який я раніше не знав. На перетині Прорізної і Володимирської попрощалися - чоловіки завернули за знайомими, а я пішов на Майдан. Як підходив до нього ближче, прийшла СМСка з невідомого номеру: "Всі, хто після 18:00 буде на Майдані Незалежності вважатимуться за терористів". Годинник висвітив 17:56.

На Майдані купа знайомих. Згодом зателефонували з польського телебачення (чи то TVP чи то TVN24 - вже не пам'ятаю) і питали чи можуть мені дзвонити вночі для включень - їхній кореспондент не встигав добратися до Києва, але вони влаштували нічний марафон про наші події. Погодився.

Ніч, атака. Шерег майданівців зі щитами. В них лупить струмінь з брандспойту. Вибухи гранат. Постріли. Все як несправжнє. Дзвонять поляки. Ледве їх чую від вибухів гранат, тому час від часу доводиться відходити від лінії бою (ловлю себе на думці, що включення так собі - до того навіть не спадало гадки вчити, як польською буде "брандспойт", "граната", "автомат" тощо, тож просто бракувало словникового запасу).

Знову атака, гранати вибухають під ногами. Чути запах газу. В бік Консерваторії несуть хлопця з відірваною до ліктя лівою рукою, і я раптом розумію, що свою аптечку з джгутом, які носив щодня, цього разу забув.

Пам'ятаю з ким був поруч біля самої лінії зіткнення і хто не злякався. Компанія в нас тоді склалася класна: Сашко Дерманський - дитячий письменник, Борис Денисевич - мультиплікатор, Viktor Zamiatin - аналітик і я - журналіст (вибачте, що тегнув без дозволу).

Стримуючи навалу мєнтів доводилося і каміння в них кидати, і розбирати дерев'яні будиночки для вогняних барикад. Звична музика зі сцени не лунала - хтось завбачливо звідти прибрав дорогу апаратуру. З політиків пам'ятаю Турчинова, згодом його "поранили" і він покинув Майдан. На сцені лишився Євген Нищук та священники. Істеричні крики Нищука добряче дошкуляли, а прокльони священників в бік мєнтів добряче допомагали :)

Насправді мєнти могли дотиснути Майдан, але вони злякалися. Янучари злякалися "цивілів", які з лопатками, битами і ополониками (це теж бачив і навіть хотів скласти каталог майданної зброї) захищали свої права. Також вони добряче злякалися колон хлопців, які з Західної України вирушили на допомогу Євромайдану. І коли десь на чверть на сьому перша колона звідти пройшла першу барикаду біля ЦУМу, стало ясно, що Майдан вистояв.

Ось такий шмат спогадів. Насправді їх було більше: і подробиці атаки мєнтів, і пожежа в будинку Профспілок, яку ми бачили від пам'ятника Кию, Щеку, Хориву, і спалений БТР, про який я лиш чув".