Одного разу на ЗНО з математики було завдання спростити вираз. Пройшло і ЗНО, і чималий період його обговорення, а з усіх вчителів України лише одна вчителька подала голос: «Але ж у запропонованих варіантах відповіді до цієї вправи немає правильного виразу!» Чому замість правильного рішення чи не для всіх «очевидно легким» стало неправильне?

Причина у тім, що у нашому освітньому середовищі, на жаль, досі здебільшого панує формалізм. Ця проблема формалізму, підживлювана тотальним бюрократизмом давно потребує енергійної роботи по запровадженню нових форм діяльності, тобто принципово нової формалізації та процедур.

У нашому математичному випадку, якби запис відображав і ті символи, які за замовчуванням прийнято не записувати (8 ×a×b:2×a×b^2), то практично чи всі спрацювали б на всі 100% вірно, бо у позиції ділення на 2 змогли б правильно побачити множник ½ як лише одну з дій цього ряду множення.

Тому цінність вправ і завдань такого типу є надзвичайно високою, бо мета освіти саме у тім і полягає, щоб сформувати вміння щораз правильно враховувати неочевидні якби невидимі, але безумовно діючі фактори реального життя.

Всі роки проведення ЗНО аналітика його результатів була на вкрай примітивному відсотковому вимірі, або взагалі у більшості розрізів діяльності відсутньою. «Висновки», що нехтують залученням аналітики щодо абсолютних значень тих чи інших індикаторів стану справ, а опираються лише на відсоткові зрізи є одним з прикладів формального дійства.

Принципово іншою постала ситуація на ЗНО 2015 року, коли було вперше запропоновано конкретний абсолютний вимір прохідного порогу «склав - не склав», ... АЛЕ як тільки УЦОЯО почав надавати перші аналітичні показники успішності/неуспішності на ЗНО з української мови у розрізі конкретики тут як «чорт із табакерки» вискочила ГПУ і цю «лавочку» відкритості, публічності і цільової аналітичної конкретності прикрила.

У підсумку система поки так і лишилася у стані «мутної водички», який завжди є живильною базою до суспільно-економічних освітніх міфів.

Одним з них є міф про «ефективність» спеціалізованих шкіл, які якби саме заради цієї «ефективності» мають «право» самостійно відбирати собі так званих кращих учнів. За співбесідою з 1-го класу. В Україні близько тисячі шкіл спеціалізованих на поглибленому вивчені тих чи інших дисциплін.

Для аналітики давайте візьмемо ті, наприклад, три спеціалізовані школи одного з обласних центрів, котрі мають імідж якби кращих і у яких учні вивчають математику за поглибленою програмою. Подивимося на скільки ж вагомою є відповідь цих шкіл на очікування громадою міста гарних результатів своїх випускників на ЗНО з математики. З причини відомої «активної» позиції Генпрокуратури щодо УЦОЯО доводиться взяти показники ЗНО-2014. Очевидно гарними є результати у діапазоні 183,5 - 200 балів.

Маємо протягом вже другого десятиліття поспіль приблизно наступні показники діяльності цих шкіл (оптимальна кількість учнів класу складає 28 осіб):

- у першій школі щороку десь 900 учнів «пихтять» та «гризуть граніт науки», щоб у результаті вийти на ЗНО з математики у кількості меншій одного класу і мати дійсно високий результат в одного учня;

- у другому закладі, що працює також з 900-ми учнів учасниками ЗНО з математики стають учні менш ніж двох класів, з яких високі конкурентні результати отримують п'ять учнів;

- у третій школі, якби найкращій з усіх, що охоплює 1200 учнів у ЗНО з математики наприкінці року приймають участь також менше двох класів, отримуючи при 47,73 відсоткового показника 21 високий результат.

Натомість один з ліцеїв міста як заклад для старшокласників його громади при загальній кількості суб'єктів «пихтіння» майже у півтора та удвічі меншій ніж у спеціалізованих школах виводить на ЗНО з математики більше ніж сім класів і видає «на гора» 64 майбутніх студента ВНЗ з високим рівнем математичної підготовки. При якби скромному своєму 30-відсотковому показнику високої якості.

У сегменті результатів дещо нижчого, але також пристойного рівня, кількісні показники успішності ліцею вже не утричі, а у десятки разів більш вагомі для громади щодо перспектив університетського майбутнього їхніх дітей ніж у «найкращої» у місті спеціалізованої школи. Та ще й за її офіційного природничо-математичного спрямування.

Неочевидна Очевидність

У суто цифровому вимірі ліцей як заклад для старшокласників, навіть, ще далекий до стану справжнього ЛІЦЕЮ, є для громади очевидно більш продуктивним ніж найпрестижніша (у свідомості багатьох) спеціалізована школа.

Дивімося: ліцей за утричі більшої кількості високих результатів при удвічі меншому валовому показнику дає у шестеро вищу підсумкову рентабельність щодо державних фінансово-матеріальних витрат.

Якщо провести аналіз (кількість - якість) доцільності витрат на підготовку випускників у розрізі інших, значно менш масштабних за кількісними потребами громади, предметів, то будемо мати ще більш вражаючі цифри.

Мова про актуальність проблеми «сліпоти» суспільства щодо міфу про «високу» доцільність продовження розвитку мережі спеціалізованих шкіл. Особливо якщо врахувати прагнення їхніх директорів перейменуватися у «спеціалізовані школи наукового спрямування», щоб апріорі зробити безперспективною ідею СИСТЕМНОГО, тобто збалансованого творення мережі профільних ліцеїв для старшокласників як окремого сегменту загальної середньої освіти. Так, щоб з дотриманням всіх індикаторів справжнього сучасного ліцею. Сподіваюся у наступному матеріалі звернути увагу спільноти на те, що в Україні й донині не має ЖОДНОГО справжнього ліцею. Академічного спрямування зокрема.

Вірогідні Висновки

Думати, що я один такий «розумний», хто бачить неможливість повноцінної профільної освіти старшокласників в умовах збереження старої радянської моделі, яка поєднує в одній школі класи основного (ІІ) і старшого (ІІІ) ступеня було б вкрай наївним. Очевидність цього розуміють і бачать чи не всі. Тільки більшість бажає видати її неочевидною. Так видається і простіше, і безпечніше, і зовсім не вартим того, щоб ризикувати і втягуватися у процес складних змін. Якби не так, бо простота почасти буває гіршою злодійства.

До прикладу, ось що ми маємо на різних рівнях освітнього менеджменту у цій ситуації конфлікту інтересів між керівництвом шкіл (не тільки спеціалізованих) і запитом громади, університетської спільноти та роботодавців сфери послуг та технологій на освітню підготовку випускників у новоякісному форматі? За всю історію останніх двох років офіційної програми реформування галузі.

По-перше, жодного керівника місцевої громади, який би взявся просувати модель окремої профільної освіти своїх старшокласників.

По-друге, жодного керівника управління освіти обласної державної адміністрації, який би мав щодо цього чітку конструктивну позицію.

По-третє, лише два Павла (Полянський та Хобзей) та один Кремінь (Василь) з рівня вищого державного освітнього менеджменту визнавали/визнають, що профільна освіта старшокласників без відокремлення від основної школи буде черговою профанацією, а не конструктивно-якісним її реформуванням.

Чи можна за тих абсолютних (не плутаємося у відсоткових) показників, що були викладені вище, оцінити рівень ефективності використання державно-народного бюджетного фінансування сегменту загальної середньої освіти через структуру спеціалізованих шкіл хоча б на «задовільно»?

Точно, що ні. Скоріше як недбале ставлення до організації процесу освоєння державних коштів на освіту громадян. Або як байдужість до реалізації управлінських повноважень, що несе у собі ознаки злочинності.

Звісно, що сьогодні така площина висновків викличе не більше ніж саркастичну усмішку більшості. Втім, не факт, що так лишиться і завтра чи післязавтра, адже проблема вибору форм організації діяльності між екстенсивною, тобто деградуючою, та інтенсивною, тобто прогресивною, давно має правильне науково обгрунтоване рішення. А кому ще як не освітянському менеджменту опиратися на науку, а не міфи?

Здавалося б, що питання риторичне, але не факт: у нас чимало тих, хто вважає, що не тільки успішні практики закордону нам ні до чого, а й ні до чого взагалі ті, хто «сильно вумний». Зазвичай завжди перемагає тренований морально спотворений розум-хитрість (зло), але ніколи остаточно. І ніхто не знає, коли саме наступає момент отого «ніколи».