Скандал навколо арешту лідера громадянського корпусу «Азов-Крим» Станіслава Краснова - гарний приклад того, як руйнується базове для будь-якої країни почуття колективної безпеки. Впевненість громадян у тому, що вони перебувають під захистом держави - легітимують владу і її дії. Відсутність такої впевненості ставить під питання не тільки владу, а й існування держави взагалі. Сумнів подібний до першої краплі, за якою рано чи пізно буде й остання.

Все почалося 28 лютого з повідомлення про те, що Краснова затримано працівниками СБУ, побито і до нього не допускають адвоката. Уже вночі стало відомо, що йому інкримінується зберігання зброї і вибухових речовин. Присутнім під СБУ азовцям пояснили, що Краснова затримали «на місці злочину», ведеться слідство і пообіцяли вранці на прес-конференції пояснити подробиці.

Станіслав Краснов є учасником громадянської блокади Криму від «Азова». З перших днів перебував на пропускному пункті Чонгар. В принципі, наявність зброї і вибухових речовин у цьому випадку хоча і є злочином, але цілком зрозумілим з точки зору військової логіки. Немає нічого дивного, що у людини, тісно пов'язаної з блокадою Криму, фронтовика, виявили вибухові речовини. Адже мало навіщо може стати в нагоді вибухівка на блокаді. Особливо, якщо дуже потрібно для справи... Стаття, яку висунули, нікого не здивувала. Незрозумілою була участь СБУ в справі, адже «зберігання і володіння» належить до компетенції органів МВС. І залишалося запитання про те, в якому стані перебуває Станіслав. Друзі говорили, що його дуже побито. В принципі, теж нічого дивного. Жахлива, але знайома будь-якому українцеві професійна реальність правоохоронної системи.

Ситуація зрозуміла. СБУ затримала «на місці злочину» з вибухівкою або інсценувала злочин, затримавши невинного, вибивала свідчення або усмиряла «в момент вчинення опору»... Ситуація знайома і зрозуміла, розібратися в якій міг тільки відкритий суд, що триває під пильним оком громадськості. А далі почався «треш», який неможливо пояснити в межах стандартної логіки.

Керівник Апарату голови СБУ Олександр Ткачук 29 лютого о 15-й годині на прес-конференції СБУ, де зібралися журналісти, представники «Азова», народні депутати, повідомив, що Краснова і його супутницю затримали в той момент, коли вони ховали (або переховували) 40 кілограмів тротилу. Але у СБУ немає ні понятих (адже о другій годині ночі, за словами Ткачука, на трасі Київ - Харків складно знайти свідків), ні оперативної зйомки затримання і вилучення схованки. Але є запис з відеореєстратора автомобіля підозрюваних, де троє людей в авто обговорюють важкі сумки, прикидають їх на кілограми. Як це може довести, що СБУ дійсно затримало підозрюваних в момент скоєння злочину і не застосовувало до них тортури - залишилося незрозумілим.

Далі представник СБУ розповів, що Краснов є російським шпигуном, завербованим 2014 року, що він планував диверсію з фізичного усунення одного з лідерів блокади Криму. За його словами, Краснова вже заарештовували за звинуваченням у співпраці з ФСБ у травні 2014 року, але відпустили на поруки за клопотанням народного депутата. Тодішній в.о. Генпрокурора України (знову цитата з Ткачука) був представником тієї ж політичної сили, що і депутат, який узяв Краснова на поруки. Тому справу про шпигунство він зам'яв.

На запитання, а чому ж тоді Краснову інкримінується зберігання зброї та вибухівки, а не шпигунство і підготовка терактів, було сказано, що ім'я куратора відомо, але «ви ж розумієте». До вечора СБУ опублікувала аудіозапис телефонних переговорів, імовірно, Краснова з неназваним росіянином. Із запису зрозуміло, що він відноситься до періоду березня-квітня 2014 року. Залишалося чекати суду в надії, що він прояснить ситуацію.

1 березня суд відбувся, а о другій годині ночі 2 березня Станіслава Краснова було звільнено, бо 72-годинний термін його перебування під вартою без висунення звинувачень добіг кінця.

І тут ми підходимо до суті того, що сталося.

Чому СБУ проводить затримання на місці злочину людини, за якою ведеться спостереження і яка підозрюється в шпигунстві, не подбавши хоча б про камеру і зйомку? Чому шпигунство, робота на ворога вкидаються на прес-конференції як компромат, а не стають частиною висунутих звинувачень для суду? Як так могло статися, що, володіючи аудіозаписами «розмов з куратором», Служба безпеки дозволяє імовірному ворожому агентові діяти в ключових точках воюючої України два роки? Адже він мав доступ до імен волонтерів, активістів, розвідувальних груп, мап мінних полів, графіку патрулювання території, координат розташування частин як у Пісках, де воював, так і на кордоні з Кримом... Задля чого це дворічне «стеження» за агентом? Щоб що? Забути вставити в штатну камеру батарейку, заарештовуючи його на «схроні» з вибухівкою? Як сказав колишній голова СБУ Валентин Наливайченко: «Так ворожих агентів не заарештовують».

На жаль, нездатність аргументувати власні звинувачення або хоча б висунути їх відповідно до процедури не є доказом того, що Станіслав Краснов не російський шпигун. Таке цілком можливо. Як цілком можливо, що на російську розвідку працює пан Ткачук, його безпосереднє керівництво або навіть сам власник Липецької фабрики. Демонстрація некомпетентності і недієздатності породжує сумніви, яких, якщо йдеться про безпеку країни, просто не повинно бути.

Цілком можливо, що перед нами розгортається якась спецоперація, «тонка і красива гра спецслужб». Але там, де немає можливості довести ні провину, ні невинність координатора кримської блокади, втрачається довіра між громадянами і державою. Уявіть собі, що сотні і тисячі наших громадян за ці п'ять місяців проходили повз Станіслава через той перехід, посміхалися, шепотіли «Героям слава», давали зрозуміти, що вони свої і чекають звільнення, а тепер у них немає впевненості, чи не видали вони себе ворогові, чи не піддали небезпеці себе та своїх близьких. Уявіть собі всіх людей, які писали йому, передавали якусь інформацію для української сторони. Що сьогодні думають і відчувають ці люди, не розуміючи, ворог він чи друг? Як Служба безпеки України могла дозволити собі посіяти сумнів у українських громадян замість того, щоб розвіювати їх?

Навіщо Служба безпеки країни, що атакується агресором, влаштувала публічну піар-клоунаду, яка дискредитує вже не тільки Краснова, СБУ, а й саму державу? Не ясно. Але в країні, де Служба безпеки заарештовує за одне, звинувачує в іншому, висуває третє, а потім випускає на свободу тільки тому, що «ну ви ж розумієте», - може бути все, що завгодно. У такій країні може навіть не бути самої СБУ. Дуже не хотілося б, щоб суспільство прийшло до такого висновку.