У тіні історії з акредитованими у «ДНР» журналістами залишилася інша інформація, отримана українськими хакерами й опублікована народним депутатом і радником міністра внутрішніх справ Антоном Геращенком. А саме - методичка «СМИ как инструмент регулирования уровня социальной напряженности», впорядкована «Министерством информации ДНР». Те, що місцева пропаганда працює організовано й централізовано для українського читача, не новина. Проте у згаданому документі є принаймні кілька моментів, на яких варто зупинитися детальніше.+

"ВСЕЛЕНИЕ ПРАВОТЫ"

Одне із завдань, які ставить перед собою пропагандистська машина «ДНР», - «вести через СМИ постоянную эффективную работу по вселению уверенности у жителей Республики в правоте, военной, политической и социально-экономической». Коментуючи матеріали, де міститься цей пункт, Геращенко відзначає: «У відповідь на разі протиставляємо лише дії окремих журналістів та волонтерів, яких жодним чином не підтримує і не направляє держава, оскільки будь-які спроби сформулювати держполітику у сфері безпеки закінчуються потоками взаэмних звинувачень».

Ніхто не сперечається, що Україна потребує чітко вибудованої та ефективної системи інформаційної безпеки. Одна з головних причин, якщо не найголовніша, чому в нас із цим на разі туго, очевидно, полягає в тому, що ми й досі не розібралися, де закінчується медійна самооборона, а де починається робота «по «вселению в правоте». Адже будь-який інформаційний захист від ворожого впливу можна з легкістю використовувати як засіб прокачки громадської свідомості з внутрішньополітичною метою. Нема де правди діти, у нас певною мірою так і робиться.

Зрозуміло, пропагандистський градус у сьогоднішній Україні безумовно поступається тому, що коїться у медіа-просторі противника, але водночас він доволі далекий від меж похибки. Звичайно, було б наївним вважати, що в умовах військового конфликту в країні не буде ніякої пропаганди. Так чи інакше вона присутня завжди, тим паче коли йдуть бойові дії. Але питання в тому, чи дозволяємо ми їй впливати на нашу свідомість, і як ми збираємось перемагати ворога - стаючи ним або залишаючись собою, за рахунок брехні чи правди.

Коли ціннісно-орієнтаційна функція ЗМІ перетворюється на пропагандистську? Нещодавно я поставив це питання медіа-психологу з київського Інституту соціальної і політичної психології Любові Найдьонової. Тези эксперта такі:

1. Межа - свідома брехня, коли людина, що отримує інформацію, припиняє вважатися особистістю, яка має право на правду та власний вибір. Мета пропаганди - вплинути на людину, змінити певним чином її інформаційне сприйняття, нав'язати їй конкретну думку, викликати емоції та схилити до тих чи інших дій, необхідних пропагандистській стороні. Пропаганда потрібна не для служіння суспільству, а для його зміни.

2. Із цією метою, щоб створити потрібне враження, використовується брехня та фальсифікації, викривляється реальність, підбирається лише вигідна інформація, а інша - ігнорується або виключається. Щоб її ефективність була вищою, в ній практично завжди змішують брехню з правдою.

3. Пропаганда - це, за великим рахунком, інструмент, який можна використовувати по-різному. Позитивний приклад - пропаганда здорового способу життя. Однак пропаганда як така не може забезпечити формування свідомої позиції, самостійного ухвалення рішень, зрештою, свободи вибору.Тому всі пропагандистські ефекти тимчасові та недовговічні, але при цьому вони можуть призводити до трагічних наслідків.

В УКРАЇНІ ГІРШЕ?

Інший момент із сепаратистської методички, що викликає особливий інтерес, стосується безпосередньо її головної теми. «К программам, снимающим соцнапряженность, условно можно отнести почти все вещание телеканалов в Республике, в отличие от Украины, которая все время занимается нагнетанием обстановки и в последнее время, в связи с запретом российских сериалов, усилила количество фильмов из разряда «стрелялок-убивалок». На Украине хуже!», - відзначається в документі.

Тут є три варіанта: проросійська пропаганда має рацію, і нас дійсно намагаються тримати у напрузі через кіно; сепаратистські медійники прорахувалися в оцінці українського телеефіра; пропаганда намагається надягти рожеві окуляри своєму керівництву або просто обманює сама себе. Спробуємо це перевірити. Візьмемо найбільш рейтингові українськиі канали й подивимося, які фільми вони показували минулого тижня у прайм-тайм.

«Інтер»: серіали «Балада про бомбера» (військовий), «Рідкісна група крові» (мелодрама), фільми «Все повернеться» (мелодрама), «Прокляття майстра» (про Михайла Булгакова).

«1+1»: серіали «Чудове століття » (історична драма), «Відьма» (містика, драма), фільми «Три дюйма» (фантастика, бойовик, драма), «Хайтарма» (історична драма).

«Україна»: серіали «За законами воєнного часу» (військовий, драма), «Не зарікайся» (мелодрама), фільми «Рідні серця» (мелодрама), «Коли не вистачає кохання» (драма, детектив), «Не йди» (мелодрама), «Вічна казка» (мелодрама).

«СТБ»: серіал «Коли ми вдома» (мелодрама).

Таким чином, виходить 15 кінопродуктів. «Стрілялками-убивалками», грубо кажучи, можна вважати максимум 3 - серіали «Балада про бомбера», «За законами воєнного часу» та фільм «Три дюйма». Якщо навіть звузити картину винятково до серіалів, виходить 2 з 6. Навряд чи ситуація суттєво змінюється від тижня до тижня. Чи можна вважати це посиленим просуванням «стрілялок-убивалок»? Очевидно, що ні. Сепаратистська аналітика промахнулася. Питання тільки в тому, свідомо чи ні, а якщо свідомо, то навіщо - щоб задобрити керівництво або це самоотруєння.
ПІСЛЯ СКАЗАНОГО

У березні цього року вийшов 4 сезон американського серіала «Картковий будинок», знятого у жанрі політичної драми. Остання серія закінчується тим, що головні герої, президент США, та його дружина, кандидат на посаду віце-президента, намагаючись врятувати своє становище, приходять до висновку, що марно боротися з кожною проблемою по черзі, і, користуючись нагодою, вирішують оголосити війну «Ісламському халіфату». Таким чином вони хотять змусити ситуацію працювати на них, посіяти хаос, який породить всеохоплюючий страх. Мовляв, досить завойовувати серця людей, потрібно роздавити їхні серця. «Ми не здаємося терору, ми і є терор», - зізнаються глядачам головні герої у фінальній сцені...

Зрозуміло, головний інструмент конструювання масових емоцій - це ЗМІ. І якщо сьогодні сепаратистська пропаганда свідомо чи несвідомо промиває мізки сама собі, стверджуючи, що «на Украине хуже!», це не повинно присипляти пильність. Критичного ставлення вимагає не тільки те, що кажуть політики, та яку політичну інформацию подають ЗМІ, але й те, чим нас намагаються розважати. Адже художні й на перший погляд відсторонені від політики продукти можуть виявитися набагато ефективнішими у налаштуванні електората, ніж стандартні політичні прийоми