Чи то через настання довгоочікуваної спеки, чи то просто гарантійний термін закінчився, але сталий з осені-зими 2014-2015 років певний внутрішньо- й зовнішньополітичний консенсус як в Україні так і у світі, схоже, почав руйнуватися. Зі старої, здавалося б, уже наскрізь трухлявої грибниці (так і проситься друкарська помилка «гробниці») поперли до сонця нові політичні партії, НАБУ, Генпрокуратура і СБУ кинулися наввипередки затримувати середньої руки олігархів, колишніх чиновників-корупціонерів і екскомуністів-сепаратистів, а українській армії набридло підставляти другу щоку, й після тижнів обстрілів з боку терористів вона «вломила» їм під зав'язку.

Утім, найголовніше цього тижня відбувалося за межами України, і саме з цих подій наш тижневий огляд і варто розпочати. З минулих вихідних навіть повний лінгвоідіот знає, що означає англійське скорочення-неологізм Brexit. Глобалізація! Весь тиждень політичні експерти, британський посол і дипломати Євросоюзу намагалися впоратися з мільйонами серцевих й гіпертонічних кризів українців, з уранішніх до нічних ефірів без втоми запевняючи, що референдум про ставлення британців до Євросоюзу ніяк не позначиться на нашій країні. Чи варто дивуватися, що й пересічним британцям не легше. Навіть популісти, які ратували за вихід з ЄС, дезорієнтовані неочікуваною перемогою й вимушені навперебій відмовлятися від розданих ними нездійсненних обіцянок золотих соціальних гір. Поки розчаровані собою британці збирають який уже там за рахунком мільйон підписів на підтримку повторного референдуму й організовують по-британськи млявий трафальгарський євромайдан (дивно, начебто Британія, а свого Найєма, пообіцяти учасникам у «Фейсбуці» чай, не знайшлося), як мінімум в експертному середовищі панічні настрої з приводу наслідків референдуму поступово сходять нанівець.

Так, коливання фондового й валютного ринку були значними. Той же Сорос на сторінках британської преси напередодні референдуму обіцяв, що в разі негативного результату наживуться лише біржові спекулянти, і слова свого дотримався. Але, за великим рахунком, якби цей референдум не провела Великобританія, Євросоюзу самому б довелося його провести. В умовах прискорення інтеграційних процесів усередині Європейського Союзу в ньому вже не залишалося місця колишній Великій Британії, яка вибірково, як колись Україна в СНД, брала участь у його програмах і скептично дивилася на неминуче надалі зменшення свого політичного й економічного суверенітету. У нинішньому ЄС уже жодній країні не дозволена двохвекторна політика - однією ногою стояти на американському, а другою на європейському атлантичному березі. Тепер, відчувши на власній кишені ціну свободи від доступу до європейських ринків, судячи зі статистики голосування за віковими групами, в наступному поколінні британці напевно знову порушать питання про участь у ЄС, щоправда, цього разу вже на умовах євробюрократів. Звісно, якщо до цього часу будуть ще живими віслюк і султан.

Через кілька днів вже на протилежному кінці континенту стався інший українотрус, який спершу здався найбільшою з початку 2014 року перемогою російської дипломатії, але потім звично обернувся на пропагандистський пшик Кремля. З помпою оголошені в російських ЗМІ «вибачення» президента Туреччини Ердогана з приводу збитого російського літака виявилися черговим «співчуттям» з приводу смерті льотчика. В обмін на це Володимир Путін, так і не отримавши згоди турецької сторони на будівництво «турецького потоку», зі свого боку заговорив про намір відкрити «овоче-» й «туристопровід», остаточно цим поховавши останні надії кримчан на сите майбутнє. Більше того, змусивши Путіна піти на поступки в питаннях антитурецьких санкцій, з другого боку Ердоган прийняв капітуляцію керівництва Ізраїлю, що вибачився за дії свого спецназу 2010 року в обмін на участь Туреччини в будівництві газопроводу з Ізраїлю по дну Середземного моря. На тлі реальних перспектив об'єднання Кіпру раніше обережні прогнози експертів про витіснення Росії з ринків енергоносіїв Малої Азії та Південної Європи не лише каспійським, а й ізраїльським газом переросли в упевненість. То що ж насправді дісталося Путіну? Гучні переможні заголовки в російських ЗМІ. Останнім часом у Кремлі раді навіть їм.

А що Україна? Її не в сезон по-весняному енергійний Президент на всіх фронтах перейшов у стратегічний наступ - побував на передовій, з легкістю погасив вкотре підняту інформаційну хвилю про нібито підготовлювані зміни до української Конституції й поступки в питанні про вибори на Донбасі. І одразу після виступу Меркель, у якому вона практично слово в слово повторила Порошенка про неможливість з вини Росії та бойовиків проведення на Донбасі виборів, гучний, як у пушкінському вірші, щиголь по терористичному лобу продемонстрував, що українська армія у будь-який момент здатна з легкістю розкрити глибокоешелоновану оборону окупантів. Підготовка до Мінська-3 йде повним ходом, і цього разу, на відміну від Мінська-2, карти здають Київ і Брюссель. От тільки б встигнути до літніх відпусток