В умовах війни з агресором, як би її не називали окремі підстаркуваті елементи - гібридної або ще якоїсь, згортання вітчизняної промисловості і відсутність зовнішньої промислової політики - є зрадою національних інтересів, як і відкрита гра на боці ворога. Я не бачу людей, які змогли б сприйняти державу як цілісну систему, а не бізнес-корпорацію, в якій провідна ланка розвитку - національна промисловість. Зайнятися промисловістю обов'язково доведеться - альтернативи національній промисловій політиці немає. В іншому випадку наша країна зникне з карти світу.

У цій колонці я хочу порушити питання зростання невизначеності технологічного розвитку в світі, пише на сайті "Новое время"  академік НАН України Богдан Данилишин.

З початком третьої хвилі світової індустріальної революції, в 1970-х роках, технологічна невизначеність розвитку значно зросла. Під час другої хвилі промреволюції кожен уряд приблизно знав, які галузі економіки і як саме необхідно було розвивати, щоб зрівнятися в наздоганяючому розвитку з розвиненими країнами. Тепер же незрозуміло, куди рухатися, оскільки ступінь невизначеності значно підвищився, і багато критиків промислової політики цей аргумент вважають мало не вирішальним при прийнятті рішення для урядів про можливість проведення в країні промислової політики в принципі. Адже промислова політика невіддільна від плану, а як можна запланувати дію, якщо ти не знаєш, яким вона має бути? Ось головний аргумент.

Подивимося, як з цим завданням справляються технологічні стартапи в Кремнієвій долині. В рамках технологічного процесу ніхто не знає наперед, яка компанія зможе домогтися комерційного успіху. Але сама наявність великої кількості компаній, які переслідують такі цілі, та наявність там розвиненої екосистеми бізнесу дозволяють сподіватися, що таке станеться. І це відбувається.

Так яка промислова політика держави США в цьому стохастичному процесі? Уряд США, звичайно, не знає, хто здійснить технологічний прорив в майбутнє, тому він керує цим процесом, як «чорним ящиком». Створюються умови, щоб такі прориви в американській економіці були можливі в принципі. Тому приймаються правильні закони про регулювання технологічної галузі. Уживаються заходи, що сприяють розвитку процесів раннього фінансування стартапів. Здійснюється медійна підтримка технологічних інноваторів у суспільстві. Приймаються рішення про субсидування федеральним урядом компаній, які вже досягли успіху, і у яких є шанси перемогти у світовій конкуренції. Нарешті, президент Барак Обама зустрічається з ракетником Ілоном Маском, щоб показати підприємницькому співтовариству, наскільки це важливо.

Усі ці заходи створюють у підприємців країни уявлення про свою виняткову роль в економічному розвитку (а не про те, що вони є просто соціальними ізгоями, які невідомо чим займаються, як це часом відбувається в нашій країні). Зазначені дії американського уряду є системою заходів, які в змозі спрямовувати технологічний процес не в деталях, а в цілому, в потрібному нації напрямку. Уряд США зміг знайти розумний баланс між відсутністю будь-якого втручання в технологічний процес і прямого втручання у нього. І те, й інше було б деструктивно.

Активно розвивається методологічний процес здійснення технологічних проривів. У Кремнієвій долині все більше й більше набувають популярності такі підприємницькі практики як «ощадливий стартап» (Lean Startup), концепції «розвитку покупця» (Customer Development) Стіва Бланка, scrum та інші гнучкі методології (agile) розробки та виробництва. І вони все більше замінюють у розробці технологічних новинок «каскадну модель, що носить, порівняно з ними, більш плановий характер.

На черзі - впровадження у промислове управління таких новітніх управлінських технологій як великі дані (Big Data), «інтернет речей» (IoT) і штучний інтелект (Artificial intelligence). Вони вже дозволяють, а в майбутньому ще більшою мірою дозволять, усувати недоліки поточної планової моделі національних економік, не усуваючи при цьому філософію самого «метапланового» підходу, при якому тільки й можливий, як вважає знаменитий американський венчурний капіталіст Пітер Тіль, якісні стрибки в сучасному технологічному розвитку.

А для нас це важливо тому, що для України промислова політика є єдиним реалістичним підходом у промисловому розвитку: адже ми - не протестанти, як американці, тому технологічна ініціатива знизу у нас поширена і вкрай недостатня для всього національного розвитку.

Враховуючи важливість такого роду розробок для економіки взагалі, ці технології починають просочуватися і в традиційну економіку. Але навіть і того, що є зараз, вже достатньо, щоб перевернути уявлення про промполітики у всьому світі, адже компанії, які використовують такі прогресивні проактивні планові підходи, знаходяться на перших місцях у рейтингах капіталізації найбільших світових компаній - це Apple, Alphabet, Facebook. Таким ось чином реагують компанії на підвищення технологічної невизначеності, щоб не знижувати темпи технологічного зростання в сучасну епоху, які критичні для сучасного економічного розвитку. Тому США - найбільш розвинена технологічна країна в світі.

Що робить Україна в цьому напрямі? Нічого. Ми не створили національної фінансової венчурної області. В нашій країні навіть в зародку немає ніякої системи держпідтримки технологічного підприємництва на кшталт ізраїльської «Йозми». Наші телеканали сором'язливо замовчують тему технологічного відродження України, наче цей розвиток є чимось ганебним. В результаті технологічні підприємці в нашому суспільстві розглядаються як якісь божевільні. Зрозуміло, що, з можливістю придбати такий соціальний імідж, мисливців займатися технологіями в Україні не буде. А ті, хто не можуть жити без цього, поїдуть в країни з «кліматом», найбільш сприятливим для технологічних інновацій.

Враховуючи те, що в Україні в зараз існує майже виключно промисловість другої індустріальної хвилі, питання дуже недовгого часу - коли вона остаточно стане непридатною. Тому, що ідеологічно вона створювалася виключно для виробництва промислових товарів і товарів народного споживання тільки в умовах економічної автаркії в СРСР. І як показали 25 років її розвитку в незалежній Україні, вона не в змозі інтегруватися у світові ринки. «Родова травма» української індустрії виявилося фатальною.

Єдиним шляхом розвитку української економіки є шлях, показаний нам такими українськими стартапами, як Looksery і Viewdle. Помножте їх капіталізацію на 10 і вийде цікава цифра в 2 млрд дол. ймовірної капіталізації нової технологічної галузі. А таких стартапів в Україні може бути більше сотні вже в найближчому майбутньому. Ось вам і вирішення подолання зниження трендів нашого економічного розвитку. Головне в цьому - навіть не розмір капіталізації цих компаній, а те, що вони стануть конкурентостійкими за світовими мірками, а з ними і вся українська економіка теж стане такою. А значить, і проект української незалежності не закінчиться крахом.

В України немає іншого виходу, крім як стати країною - «технологічним стартапом». Роль еліт у цьому процесі критична для його успіху. Тому всім нам (маю на увазі нетерпиму до байдужості еліт українську технологічну меншість) слід прагнути до прискорення процесів політичних змін в країні, поки нарешті влада не отримає проактивну технологічно орієнтовану еліта, яка зможе проводити в інтересах більшості народу технологічну політику, і одна вона зможе врятувати Україну від зникнення з політичної карти світу.