Дешева влада дорого обходиться народу, кажуть ті, хто вважає, що українські нардепи та чиновники мають отримувати чималу зарплату, пише в своєму блозі на "Новому часі" колишній нардеп Михайло Поживанов. Дозволю собі із цим не погодитися. По-перше, навіть без урахування останнього підвищення окладів парламентарям українська влада не така вже й дешева – з року в рік видатки на утримання гігантського апарату Верховної Ради ростуть й ростуть (і цьогорічний проект держбюджету не виняток). При цьому простим трудягам ніхто не поспішає індексувати заробітну плату. А по-друге, дешевий народ при дорогій владі – теж не найкращий варіант. Власне, з "дешевого" народу, який був вже не в стані платити податки, з порожньої казни та непомірних трат королівського двору й почалася Велика французька революція, хоч мова зараз й не про неї.

Крім того, суспільне обурення звісткою про збільшення депутатської зарплати до 25 "мінімалок" (36,2 тисячі гривень) було викликано не тим, що комусь живеться добре, а тим, що між "пересічним" українцем та непересічним держслужбовцем виник колосальний розрив. Зрозуміло, що законотворці за свій щоденний brainstorm (кажу з іронією), за невсипущу турботу про благо народу повинні мати гідну винагороду, проте коли між ними та цим самим народом пролягає фінансова прірва, благодійники мимоволі обертаються на захребетників. Адже повторюю ще раз: вся сіль у неспівставності цифр, які проставляють в зарплатних відомостях Верховної Ради та на більшості інших підприємств.

Читайте також: Депутати проголосували за збільшення власних зарплат. Поіменний список

Загалом – будемо відверті – в усьому світі, і в Європі (куди ми йдемо) зокрема, зарплата парламентаря вища за середню статистичну. Але в цілому в європейських країнах зарплата депутата прив'язана до середньої зарплати з коефіцієнтом від 1,2 (Іспанія, Мальта) до 5,3 (Італія). Тобто в конкретних цифрах це виглядає приблизно так. Італія: річна зарплата парламентаря – 167,2 тисячі євро; середня річна зарплата – майже 32 тисячі; коефіцієнт – 5,3. Литва: 30,3 (зарплата в Сеймі); 7,1 ("середня температура по палаті"); коефіцієнт - 4,3. Німеччина: зарплата в Бундестазі – 108,8; у середньостатистичного німця – 38,7; коефіцієнт – 2,8. У Франції такі цифри: 85,2 vs 33,89 (коефіцієнт – 2,5), в Британії – 95,3 vs 35,8 (коефіцієнт 2,7). Найбільш збалансовані статки на Мальті – в тамтешньому парламенті платять за рік роботи 21 тисячу євро, а поза його межами середня зарплата становить 18,7 тисячі, коефіцієнт, таким чином, дорівнює 1,1.

Цікаво, що відразу після виборів 2014 року Україна вписувалася у загальноєвропейський тренд. Коли наша середня зарплата дорівнювала 5230 грн. на місяць, а депутатська – 6380, коефіцієнт становив 1,2 і відповідав аналогічному показнику в Іспанії. Пригадую, як тоді дехто з новообраних депутатів побивався через мізерність такого окладу і неможливість підтримувати свій modus vivendi на належному рівні. Не минуло й двох років, як депутатська зарплата пішла у відрив. І середній дохід українця – після останнього підвищення – співвідноситься із нею як 1:7 (а якщо говорити про зарплату голів парламентських комітетів або спікера та його заступників, то цей коефіцієнт виходить ще більш вражаючим).

Крім того, у даної проблеми є ще один аспект. Мова про ефективність роботи найманого працівника та про її специфіку. Соціальна реклама з екранів телевізорів закликає громадян вступати до українського війська на контрактній основі, обіцяючи зарплату від 8 тисяч гривень. У військових, що служать нині в зоні АТО, винагорода за труди становить 10 тисяч гривень. І я дуже сильно сумніваюсь у тому, що вони роблять для України менше, аніж збіговисько прогульників та нероб під назвою "Верховна Рада". Але навіть якби парламент й демонстрував зовсім іншу якість роботи, не слід забувати про те, що його члени ставлять на службу країні свої інтелектуальні якості (доволі сумнівні, між іншим), тоді як солдати й офіцери ЗСУ ризикують на війні значно ціннішим, аніж просто порожні голови більшості депутатів - вони ризикують здоров'ям та життям. І, до речі, й близько не мають тих преференцій, які нардепи отримують в якості приємного бонусу.

Читайте також: Звичайний популізм Гройсмана

У 2009 році у Великій Британії виник чималий скандал, пов'язаний із журналістським розслідуванням, котре встановило, що парламентарі зловживали своїм правом на фінансову компенсацію від держави, використовуючи її для погашення офісних та транспортних видатків. Після цього в країні були впроваджені кардинальні зміни в системі оплати роботи політиків. Однак те, що для британця – шок, для українця – норма. Після Революції гідності найбільш кричущі пільги для народних обранців були скасовані, але в силі лишилося право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю 45 днів; на пенсію у розмірі 70% від депутатського окладу; безкоштовне медичне обслуговування у спеціалізованих закладах; кошти на оренду житла; на державну охорону; на вивчення іноземних мов та підвищення кваліфікації; видатки на утримання чотирьох оплачуваних помічників та на здійснення депутатської діяльності.

Недоторкана каста з 450 далеко не найкращих синів та дочок України має таку потужну грошову мотивацію, такі тепличні умови для виконання своїх обов'язків, що ККД парламентарів мав би просто зашкалювати. Натомість маємо масові прогули нардепів; найменшу (з-поміж інших професій) кількість фактичних робочих днів на рік; постійні додаткові вакації, цнотливо названі «тиждень роботи в округах» (округи ці переважно закордонні); нахабство 80-го левела, коли більше половини Ради товпиться у Борисполі, якщо, скажімо, українська збірна з футболу грає десь у Франції, куди терміново й відбувають народні обранці, наплювавши на свої безпосередні обов'язки. Саме тому закони й не приймаються, і реформи не йдуть, а з тотальної бідності Україна не може вигребти вже третє десятиліття поспіль.

На тлі такої демонстративно неефективної роботи нарощувати депутатські зарплати є справжнім блюзнірством. Втім, пересічним громадянам також дещо підвищили, чим майже урівняли їх із депутатами. Населенню збільшили "комуналку", і теж вдвічі, тож тепер усі "квити". Мало не забув: з 1 квітня "суттєво" зросли соціальні стандарти – на цілих 6%. Мінімальна зарплата збільшилася на 72 гривні і склала 1450 гривень, а мінімальна пенсія взагалі сягнула цілих 1130 гривень. "Щедро" перепало й трьом з половиною мільйонам бюджетників: їм підвищили оклад аж на 6,5%. А от, скажімо, співробітникам Адміністрації президента, Державного управління справами, секретаріату Кабміну, помічникам-консультантам депутатів Верховної Ради України зарплату підняли на 25% – ось така вона, Україна, держава контрастів.

Наразі дехто з депутатів, котрі голосували за збільшення самим собі зарплат, готовий визнати це саме голосування «помилкою», котра начебто буде усунута під час другого читання бюджету-2017. Складно повірити у помилку, яка несе настільки очевидну вигоду тому, хто її скоїв. Хоча поживемо – побачимо. Як то кажуть, в житті завжди є місце подвигу. І диву теж. А для депутатів урізання їхніх преференцій якраз і є й першим, й другим.