Вже - п'ятниця, на носі - вихідні і багато хто піде не лише в паб чи поїде за місто на нескінченні шашлики, а й, можливо, відвідає якісь концерти.

І не обов'язково клубні, а й філармонію з консерваторією чи якимось іншим академічним залом з класичною, як ми кажемо, музикою.

І якщо ви вперше відвідаєте такий концерт, ви - молодець, якщо вдруге - два рази молодець, якщо вдесяте - ну, ясно))

Але уважно, ще перед концертом, у фойє, поприглядайтеся до справжніх цінителів та знавців подібної музики. Не хвилюйтеся, ви одразу їх якось впізнаєте. І коли ви їх зафіксуєте вже в залі, орієнтуйтеся саме по них, коли треба аплодувати.

Читайте также: 6 причин, почему мы должны печатать свои фотографии

Люди часто від надміру емоцій чи простого незнання починають голосно плескати у долоні тоді, коли ще лунає пауза, яка має також дуже сильне значення у музиці, думаючи, що вони так показують свою вдячність музикантам і особливо диригенту.

А диригенти лише через свою виняткову інтелігентність не повертаються до залу і не кажуть вам, тицяючи саме в вас диригентською паличкою, - та помовчіть трохи, у цього Моцарта чи Дворжака чи Сильвестрова ще ж друга частина буде.

Я була на концерті, який патронувало литовське посольство і диригував Модестас Пітренас, чудовий литовський диригент. І як він, бідний, спиною і руками, ледь помітними рухами, просив не аплодувати між незакінченим твором, як йому це було, як бульдозером по його ідеальних музичних вухах.

У нас, звичайно, далеко не ідеальні вуха і ми не завжди знаємо, коли вчасно аплодувати, але в нашому житті зараз так багато поспіху та шуму, що, як на мене, нам треба більше ходити на концерти саме класичної музики, щоб оцінити високу безцінність музичних пауз, коли навіть страшно дихнути, але хочеться, щоб ця пауза дзвеніла якнайдовше.

Гарних вихідних.