В журналі "Кореспондент" в останньому номері за 2016 рік було опубліковано черговий рейтинг  "впливовості" українців. Звісно, всі подібні списки є досить умовними та не можуть претендувати на вичерпну інформацію "хто є хто" в Україні.

Але навіть вони можуть надати нам певну корисну інформацію для аналізу. Зокрема, щодо природи "політичного впливу" в Україні, а також про критерії його набуття.

Автори досить цікаво підійшли до класифікації внесених до списку прізвищ, виділивши окремо пропрезидентських політиків, окремо - опозиційних (куди "вкинули" разом представників "Оппоблоку" та "Батьківщини"), а всіх інших - звалили в одну купу "політики та бізнесмени". Віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко чомусь потрапив в одну категорію "діячів культури та спорту" разом з шоуменом Володимиром Зеленським та співаком Святославом Вакарчуком. Коротше кажучи, уся ця "градація", швидше заплутує, аніж допомагає робити висновки. Тому, мабуть, доцільніше подумати не про заняття, а про ті основні шляхи, завдяки яким українці ставали "впливовими" протягом минулого року.

Читайте також: Останні вибори президента - це лохотрон для українців, - думка

Міцні "політичні родини"

Якщо судити із запропонованого журналістами списку "100 впливових українців", то найпростіший шлях набуття цього впливу – "дружба" із главою української держави. Мало того, що на першому місці списку –сам Петро Порошенко, так і на другому – його соратник та протеже Володимир Гройсман, котрий цього року зайняв прем'єрський пост. На 4-й позиції – Генпрокурор "без диплому" Юрій Луценко, котрий "за сумісництвом" є ще і кумом президента.

На 19-му місці – бізнесмен, нардеп та "армійський друг" президента Ігор Кононенко. Та й загалом, у списку більш ніж достатньо близьких до президента Порошенко людей. Від "політтехнолога" Ігоря Гриніва і до "кума, який дав путівку в політику" – Віктора Ющенко. Ну, і не можна забувати про лояльних президенту "державних менеджерів": банкіра Валерію Гонтарєву або "митаря" Романа Насірова, котрого ЗМІ називають "родичем" Голови Нацбанку.

Очевидно, все це невипадково. За давньою традицією української політики, президент Порошенко, зайнявши найвищий пост, формує команду людей, на яких він може спертися, і добирає їх за критеріями особистої відданості. Тут немає місця політичним сантиментам – лише "кумівство" або роки дружби та взаємних бізнес-інтересів. Тому немає нічого дивного, що найпростіший спосіб стати впливовим українцем – це "дружити" з президентом. Правда, це доступно далеко не для всіх.

Проте, не лише Порошенко "зліпив" власний клан при владі. Якщо ви подивитесь на рейтинг "Кореспонденту", то побачите, що там розташувався на високій третій позиції колишній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Звісно, це викликає подив, якщо врахувати, що після відставки Яценюк мінімізував свою присутність в інформаційному просторі. Проте, високе місце рейтингу впливовості все ж має під собою підстави. Це неважко збагнути, якщо подивитися на кількість "людей Арсенія", що також опинилися у першій сотні найвпливовіших українців. Зокрема, на 5-му місціМіністр внутрішніх справ Арсен Аваков, соратник Яценюка по "Народному фронту". На 7-му місці – спікер Андрій Парубій, що зобов'язаний своїм "вивищенням" саме відставці Арсенія Петровича. На 14-му місці – секретар РНБО Олександр Турчинов.

Знайшлося місце в рейтингу і Міністру юстиції Павлу Петренку, що є "за сумісництвом" другом дитинства Яценюка... Так що не лише "міцний родинний клан" президента сформувався у нас в державі.

Хлопці-олігархи

Не втрачають свої позиції і потужні бізнесмени, які звикли вести в Україні свої власні політичні ігри.

Зокрема, у першій сотні "впливових українців" ви знайдете і Віктора Пінчука, котрий недавно зробив спробу "пограти в геополітику", пропонуючи рецепти україно-російського "примирення", і Дмитра Фірташа, що опинився на 28-й позиції, і "православного олігарха" Вадима Новинського, котрого намагається притягти до відповідальності ГПУ, і Костянтина Григоришина, і Генадія Боголюбова, і навіть "курячого магната" Юрія Косюка та колишнього власника харківського "Металіста" Олександра Ярославського.

Проте найвище місце серед "хлопців-олігархів" (9-те) все ще займає Рінат Ахметов і, мабуть, нічого дивного у цьому немає. Так, війна та руйнація Донбасу не минула даремно для його капіталу, але СКМ успішно "мігрує" на Захід, та й інші атрибути "олігархів минулого" Ахметов теж зберіг. Це і ФК "Шахтар", що втратив рідний стадіон, але не позиції в українському футболі. Це і медіаімперія, де позицію Ахметова відстоюють як газети (такі як "Сегодня"), так і телеканали (ТРК "Україна"). Зрештою, є у Ахметова частина "акцій" у політичній фракції у парламенті – "Опозиційний блок", якою він "володіє" разом з іншими відомими "акціонерами": Дмитром Фірташем, Сергієм Льовочкіним, Юрієм Бойко та Віктором Медведчуком (всі - також входять до рейтингу впливовості).

Поки що Ахметов уникає публічності, однак, очевидно, закладає підвалини для реваншу, реалізуючи численні гуманітарні проекти на окупованому Донбасі. А от 14-та позиція Ігоря Коломойського вже не дозволяє йому так само впевнено дивитися в майбутнє, як раніше.

Після втрати "Приватбанку" та реальної загрози для його телевізійних каналів, позиції ще недавно одного з найвпливовіших українців видаються на початку 2017 року значно слабшими, аніж навіть рік тому.

Читайте також: Открытки о "русской духовности" и традициях столетней давности. ФОТО

Переговорники та комунікатори

Реалії україно-російського конфлікту, "Мінських домовленостей" та війни, що розпалюється та затихає, породили новий клас впливових українців, які відіграють важливу роль у перемовинах в межах т.зв. "Мінського формату".

Зокрема, високе 18-те місце (вище Кононенка) займає офіційний представник України в Мінську - колишній президент Леонід Кучма, чий підпис, власне, і знаходиться під самими "Мінськими домовленостями".

Можна припустити, що саме цим Кучма і цінний для банкової - як політик, що готовий розписуватися там, де не хочуть залишати "автограф" інші. На 22-й позиції - нардеп та представник президента в Мінську Ірина Геращенко. Проте, найвище місце в цій категорії (17-те) журналісти відвели колишньому главі адміністрації все того ж Кучми – Віктору Медведчуку. Позиція Медведчука у рейтингу є тим цікавішою, якщо врахувати настрої, які останнім часом демонструють представники великого українського бізнесу.

Зокрема, варто згадати останню публікацію Віктора Пінчука (що теж займає не останнє місце в рейтингу впливості) в американських ЗМІ, де той закликає до налагодження відносин з Росією шляхом "болючих компромісі". Загалом, аналогічні думки все частіше починають виринати серед представників української політичної та бізнесової еліти. Причини цього - очевидні. По-перше, мова про пошуки можливостей відновлення бізнес-контактів, а, отже, і доходів. По-друге – це відповідь на зміну світової політичної кон'юнктури, де новий американський президент Дональд Трамп говорить про необхідність "покращення відносин" з Росією.

Відповідно, українська політична еліта прагне "вскочити" на цей поїзд. Правда, їх позиції у цьому контексті є значно гіршими, ніж у Медведчука, який: користується особистою довірою російського президента Путіна; не змінював своїєї політичної позиції та поглядів протягом останніх часів. Відповідно, всі ті, хто бажатиме "налагоджувати відносини" з Кремлем будуть змушені звертатися до Медведчука як до посередника, що теж, поза всяким сумнівом, сприятиме посиленню його політичних позицій.

Медіа-персонажі

Окрема тема - це включення у рейтинг "впливових українців" численних медійних персонажів, журналістів та "голів, що говорять"з телевізійних екранів. Більшість із цих постатей є достатньо спірними. Зокрема, 16-та позиція нардепа Сергія Лещенко та 36-та – його колеги Мустафи Найєма є відображенням у першу чергу їх медійної активності. Зокрема, щодо таких популярних тем, як боротьба з корупцією.

Однак, як показує досвід Лещенка, те, що робить викривача сильним, одночасно може робити його і слабким, коли він сам стає об'єктом розслідування. Так само дивує сусідство патріарха Філарета (60-те місце) та "масовика-затійника" Володимира Зеленського (62). Хоча, мабуть, дещо їх і об'єднує – обидва є бійцями "ідеологічного фронту". От до кого в рейтингу питань немає – це до Савіка Шустера (51), котрий вже давно перетворив власне політичне шоу на фактор реальної політики, що є одним із визначальних чинників електорального вибору громадян та формування їх думки.

Опозиційні типажі

Не обділений список і різноманітними опозиційними політиками. При тому, що, власне, у нинішній ситуації опозиціонерів стає все більше, і конкуренція між ними загострюється. Зокрема, прогнозоване високе місце (8-ме) віддали лідеру уподобань українців (згідно до рейтингів) – Юлії Тимошенко. На Тимошенко працює, у першу чергу, комплекс факторів: від економічної кризи та зубожіння до підвищення тарифів та зовнішньо-політичних проблем.

Чимало українців хочуть бачити світло в кінці тунелю, а тому готові сприймати "прості рецепти" вирішення проблем, які так щедро пропонує Тимошенко. Не набагато відстає від Юлії Володимирівни і головний "радикал" Олег Ляшко, котрий пройшов за останні роки солідний шлях до керівника однієї з парламентських фракцій та постійного учасника "верхньої половини" політичних рейтингів. А от у формальної опозиції з "Опозиційного блоку" не все так райдужно. Їх формального лідера Юрія Бойка відправили лише на 31-ше місце.

І це, мабуть, цілком прогнозовано, адже по суті "Оппоблок" опозицією і не є (все "опозиційне" у ньому - назва), адже він не виконує жодних реальних опозиційних функцій. Таких як: альтернативна програма розвитку країни, нові та свіжі ідеї, світогляд, що відмінний від "влади". Та й постійні (і обґрунтовані) обвинувачення у проросійській позиції перетворюють цю партію на "нішовий продукт" для небагатьох. Та й тут, у цій "ніші" на п'яти наступає черговий конкурент - Вадим Рабінович (83-тє місце), котрий останнім часом розгорнув власне бурхливе партійне будівництво.

Загалом, повторюсь, всі ці рейтинги - це лише умовність, яка, проте, надає уявлення про зріз української "еліти". Все такої ж кланової, олігархічної, частково - непублічної, частково - медійної.