Історія української олігархічної політичної системи близька до свого фіналу. Печального. Передовсім для України.

Олігархи так і не усвідомили важливість інтересів суспільства на фоні бажання власної наживи. Українці так і не змогли відсторонити олігархів від керування країною.

Читайте также: "Мы можем с уверенностью сказать, что Порошенко - это человек Путина", - журналистка

Хто зна, якби Ющенко свого часу виявився недоступним для хабарів Фірташа, той би на сьогодні став успішним інвестором у хімічну галузь і думав би зараз не про полоній від московських друзів, і не про довічне увязнення у США, а про ефективність власного виробництва.

Якби Ахметов не інвестував свого часу мільярди в розкрутку Януковича та ідей про "Донбас кормілєц", то зараз сидів би у VIP-ложі Донбас-Арени і отримував насолоду від хорошого футболу, а не споглядав би за розграбуванням своїх активів у колись рідному Донецьку.

Боюсь, що найпечальніша доля чекає нашого нинішнього олігарха-президента, який так нічого і не зрозумів, радісно стягаючи чоботи із напівживого тіла власної країни.

Кожен із нас, виборців, має розділити вину за все що сталось із ними. Суспільство і досі не дійшло до елементарного розуміння чому поєднання бізнесу і влади неприпустиме.

Читайте также: "Эти имена необходимо навсегда вычеркнуть из украинской политики и украинской власти", - Сенченко

Надії на прозріння немає та і толку від того прозріння на цьому етапі навряд уже буде багато.

Розправа з олігархами не принесе суспільного прогресу, тому що проблема не в персоналіях, а у світогляді суспільства.Великий капітал потрібен суспільству, але політична влада у руках великого капіталу смертельна для суспільства.

Зробити Майдан із мріями про європейське майбутнє і в результаті привести до влади чергового олігарха із команди скинутого диктатора це уже діагноз. Це діагноз колективному інтелекту цілої країни. Колективної творчості, в результаті якої у програші лишаються всі.