Щодо інституту депутатської недоторканності.

Зацитую абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (номер 12-рп/2003) від 26 червня 2003 року:

"Згідно з частиною першою статті 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Відповідне положення міститься і в частині першій статті 27 Закону про статус. Депутатська недоторканність є елементом статусу народного депутата України і конституційною гарантією, яка спрямована на створення належних умов для безперешкодного та ефективного здійснення ним депутатської діяльності (депутатських повноважень). Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер. Її мета – не тільки убезпечити народного депутата України від незаконного втручання в його депутатську діяльність, а й сприяти належному функціонуванню парламенту".

Читайте також: Найєм: Це йоб...ний сором - 20 років вимагати скасування депутатської недоторканності та так малодушно цьому опиратися

Якщо хтось вважає, що позбавлення імунітету члена парламенту є винятково технічною функцією, то змушений розчарувати.

Інститут недоторканності члена парламенту існує в чинних конституційних актах (конституціях) майже усіх суверенних держав Європи. Зокрема в:

1) статті 57 Конституції Австрійської Республіки 1920 року;
2) статті 73 Конституції Республіки Албанія 1998 року;
3) статті 73 Конституції Андорри 1993 року;
4) статтях 58, 59 Конституції Королівства Бельгія 1831 року;
5) статті 102 Конституції Республіки Білорусь 1994 року;
6) статтях 69, 70 Конституції Республіки Болгарія 1991 року;
7) пункті 3j статті IV Конституції Боснії і Герцеговини 1995 року;
8) пункті 25 Білля про права Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії 1689 року;
9) статтях 61, 62 Конституції Грецької Республіки 1975 року;
10) статтях 34, 57 Конституції Королівства Данія 1953 року;
11) пункті 13 статті 15 Конституції Республіки Ейре 1937 року;
12) статтях 62, 76, 139 Конституції Естонської Республіки 1992 року;
13) статті 49 Конституції Республіки Ісландія 1944 року;
14) статті 71 Конституції Іспанії 1978 року;
15) статті 68 Конституції Італійської Республіки 1947 року;
16) статтях 28 - 30 Конституції Латвійської Республіки 1922 року;
17) статті 62 Конституції Литовської Республіки 1992 року;
18) статтях 56, 57 Конституції Князівства Ліхтенштейн 1921 року;
19) статтях 68, 69 Конституції Великого Герцогства Люксембург 1868 року;
20) статті 64 Конституції Республіки Македонія 1991 року;

Читайте також: Закон і порядок, а не або закон, або порядок

21) статті 65 Конституції Республіки Мальта 1964 року;
22) пункті 3 статті 70 Конституції Республіки Молдова 1994 року;
23) статті 56 Конституції Князівства Монако 1962 року;
24) статті 71 Конституції Королівства Нідерландів 1815 року;
25) статті 46 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччина 1949 року;
26) статті 66 Конституції Королівства Норвегія 1814 року;
27) статтях 105, 108 Конституції Республіки Польща 1997 року;
28) статті 157 Конституції Португальської Республіки 1976 року;
29) статті 72 Конституції Румунії 1991 року;
30) статті 103 Конституції Республіки Сербія 2006 року;
31) статті 78 Конституції Словацької Республіки 1992 року;
32) статтях 83, 100 Конституції Республіки Словенія 1991 року;
33) пункті 2 статті 4 Конституції Угорщини 2011 року;
34) розділі 30 Конституції Фінляндської Республіки 1999 року;
35) статті 26 Конституції Французької Республіки 1958 року;
36) статті 76 Конституції Республіки Хорватія;
37) статті 27 Конституції Чеської Республіки 1993 року;
38) статті 86 Конституції Республіки Чорногорія 2007 року;
39) статті 162 Конституції Швейцарської Конфедерації 1999 року;
40) статті 12 розділу 4 Конституційного Акта Королівства Швеція 1974 року.